І немовби пробиваючись крізь товсті стіни ненависного монастиря, до слуху імператриці донісся до болю рідний баритон:
– Я тут, моя панночко, біля дорогоцінних ніжок ваших! Я тут, не плачте, я з вами!.. І завжди з вами залишуся!.. Навіть якщо проженете – і тоді душею буду біля вас, стану охороняти сон ваш від жахіть і всякої погані, дорога моя панночко…
Імператриця відкрила очі. Був самий початок ранку, вона лежала на ліжку у своїй опочивальні, біля дверей стояла охорона, у кріслах спали фрейліни й лейб-медик, а поруч її ніг сидів вірний Олексій Розумовський.
– Боже, яке щастя!!! Це сон, усього лише сон!.. Страшний, страшний сон!.. – прошепотіла імператриця.
– Так, моя панночко, усього лише сон.
– І вона!.. Бідолашна дівчинка!..
Втім, розсудливість перемогла: фрейліни заворушилися у своїх кріслах, а стороннім зовсім ні до чого знати навіть про саме існування Августи. Заради блага самої ж дівчинки.
– Залиште нас самих, – слабким голосом попросила государиня. Заспані фрейліни і лейб-медик поспішили вийти.
– Охорони це також стосується.
Солдати покинули опочивальню.
– Учора я скривдила тебе, друже мій, – мовила винувато Єлизавета Петрівна, коли вони залишилися самі.
– Але панночко моя дорогоцінна!..
– Не переривай, Олесеньку! Я тебе скривдила, а ти однак залишився вірним мені. Тому тепер я бажаю тільки з тобою поділитися думкою, що останнім часом так і гризе аж до самих кісток… Ці міркування виводять мене з рівноваги, штовхають на нерозсудливі вчинки! Я кривджу тебе, мої дії отруюють наші стосунки. Олесеньку, як же я винувата перед тобою!..
– Моя панночко, ви не просто моя дружина перед Богом – ви государиня російська, управителька могутньої імперії, тому…
– Я ж попросила не переривати мене, милий мій друже!..
– Добре, моя панночко, мовчу, мовчу.
Він приклав палець до губ.
– Отож, Олесеньку, я зайняла престол, злякавшись перспективи прожити життя в монастирі, куди мене грозилася заточити Анна Леопольдівна. А зійшовши на трон – увесь час думаю про спадкоємця…
Олексій не втримався, здригнувся. Зрозумівши хід його думок, Єлизавета Петрівна мовила розважливо:
– Ні-ні, Олесеньку, за характером ми обидва занадто м'якосерді. І я, і навіть ти… Тому зійшовши на престол, я одразу ж викликала з-за кордону Петра Федоровича. Царювати будуть його нащадки, так буде краще для всіх нас, повір!
– Ну добре, моя панночко, вірю, вірю…
– Мені ж не хочеться віддавати трон першому-ліпшому! Тому за дружину Петрові Федоровичу я й вибрала Катерину Олексіївну – ти знаєш, яка вона рішуча. Але великокнязівська пара добре влаштувалася: кожен живе своїм життям, робить, що хоче, а про державне благо ніхто з них зовсім не думає! Особливо ця мерзотниця: ти знаєш, що Кирилко ласий на жіночу стать, от і довелося запроторити його в Академію наук – аби тільки від палацу подалі, бо Велика княгиня неодмінно впіймала би братика твого меншого в любовні тенета. Вона взагалі зваблює кого завгодно, тільки не чоловіка свого законного! Якби Катерина Олексіївна, не дай Боже, народила дитинча від Кирилка – уявляєш, яке б горе сталося?! Але й Петро Федорович гарний: ця доросла дитина оточила себе собаками й моїми фрейлінами, через що успішно ухиляється від відвідувань опочивальні Великої княгині. Що робити, не знаю!..
«Нічний імператор» зрозумів, що тепер настала його черга говорити.
– Моя ненаглядна панночко, я думаю, усе розв'яжеться саме собою. Цілком згоден, Кирилка цій негідниці віддавати не слід: юний він надто, та й не для того народжений, щоб стати коханцем Великої княгині… Батько ваш, Петро Великий, неодмінно знайшов би йому наречену багату та родовиту, з родичами впливовими – тоді Кирилко остаточно при дворі зміцнився б. Завдяки Теплову він графом зробився, хоч і був пастушком. Якщо тепер наречену знатну підібрати – дитятки в них родовиті будуть…
– Вірно, друже мій Олесеньку, ой як вірно! Тільки от що відносно нареченої знатної скажу: добре б, щоб у Кирилка твого діточки принцами стали, та тільки принцес ми тепер по закордонню шукати не станемо! Тутешніми обійдемося, а то дивись, і мій нічний жах, не дай Боже, збудеться!..
– А що ж вам наснилося такого, моя ненаглядна панночко?!
– Ой, друже мій, і не питай краще! Не треба тобі цього знати, ні до чого воно… А до речі, от що ще хотіла сказати…
Государиня зробила невелику паузу й продовжила:
– Негоже принцам у хліву народжуватися, Олесеньку! Принци повинні в палацах зростати й виховуватися, тільки тоді вони будуть непідкупними, думатимуть день і ніч про те, як піднести свою державу… До речі, чи не пригадаєш, що я там під час поїздки нашої на Украйну твою рідну обіцяла – гетьманство відродити, чи не так?