– Так, моя панночко, ви саме це пообіцяли народові…
– А що там у Глухові: чи просуваються роботи?
– Ні, нині все зупинилося.
– Чому ж?! Що там трапилося?
– Гроші скінчилися, моя панночко – а без грошей як же?..
– На що ж була витрачена виділена сума?!
– На розробку проекту, яким керував Данило Дебоскет.
– Чи не той це Дебоскет, що є начальником Київського департаменту фортець?
– Він самий, государине-матінко.
– Чому ж мені не доповіли про те, що гроші скінчилися?!
– Захворіли ви, от і не наважилися турбувати Вашу Імператорську Величність.
Усім своїм виглядом імператриця зобразила невдоволення, потім мовила:
– Я накажу виділити гроші наперед, тільки б роботи в Глухові не припинялися.
– Дякую, моя панночко! – фаворит упав на коліна перед ліжком государині.
– Не варто подяки, друже мій… Потрібно все підготувати для відродження гетьманства – ти знаєш, як мене це турбує. Й надалі попрошу доповідати про будь-які затримки, як би я не почувалася, у якому б кепському настрої не перебувала.
– Навіщо вам це потрібно, моя панночко?
Єлизавета Петрівна оглянула «нічного імператора» оцінюючим поглядом. Чи пояснювати фаворитові справжню мету її дій, що полягає у створенні своєрідної «оранжереї», де можна виростити нову шляхетну династію, не гіршу від Романових, самий гідний спадкоємець якої у випадку відсутності діточок у великокнязівської пари займе трон Російської імперії? Васальна, однак на вигляд цілком автономна Гетьманщина на чолі з відданим Кирилкою підійде для цього якомога краще!..
То пояснювати чи ні?
Подумавши, імператриця вирішила втриматися від зайвих подробиць:
– Тут державний інтерес, Олесеньку. Не стану пояснювати всіх подробиць – ти просто знай, що я так хочу, і все тут! Хочу, щоб у братика твого Кирилка дітки були знатні й родовиті, при цьому державі Російській віддані. Хочу, щоб виховувалися вони у відповідних умовах. От і все, що тобі слід знати.
– Добре, моя панночко. Нехай буде, як ти того бажаєш!
– А поки що нехай Кирилко в Академії серед чоловіків учених посидить, розуму від них піднабереться… До речі, як там прізвище благодійника, що вам із графським титулом підсобив?
– Теплов. Григорій Миколайович Теплов.
– Чи не той це Теплов, що Кирилка в закордонному навчанні супроводжував, а потім настільки чудові академічні Статут і кошторис витрат розробив?
– Він самий.
– Прекрасно! Отже, дай цьому Теплову завдання в архівах покопирсатися й наречену найродовитішу підібрати… До речі, поговори з цим Тепловим, щоб він Кирилка в Академії й надалі підтримував. Пригадую, мені на Теплова цього сам Ломоносов скаржився: побилися вони начебто… Хоч і сам пан рудознавець винен: чула я, що він в Академії німців б'є з приводу й без такого! Та ще й у палац лізе, немов йому тут медом підмазано – а все тому, що приміщення пристойного для лабораторії дотепер не має. Так ти там Кирилку з Тепловим скажи, щоб таланту Ломоносова допомогли закріпитися в Академії – але тільки там! А при дворі мені вчені люди не потрібні зовсім, бо ще, чого доброго, царські покої на суцільну лабораторію перетворять… Є в них Академія, от нехай там і займаються дослідженнями собі на втіху.
– Усе буде виконано, моя панночко, – вклонився фаворит.
– Отже, накажи, щоб Ломоносову виділили будинок під лабораторію – нехай науку розвиває! А буде в ньому потреба – тоді й покличемо. Оди ж на славу мою нехай і далі пише, і щоб гроші йому вислали по два рублики за кожну…
Через якийсь час імператриці надали доповідь Теплова «Про найдавніші російські роди боярські та дворянські». Государиня уважно ознайомилася з написаним, викликала на особисту аудієнцію автора. Теплов прибув точно в призначену годину – акуратний, елегантний, як завжди готовий до роботи. Єлизавета Петрівна прийняла його в Малому кабінеті:
– Проходь, Григорію Миколайовичу, сідай отут, поруч зі мною.
– Уклінно дякую за честь, Ваша Імператорська Величність!
– Чула я про твої подвиги в Академії… Скаржаться, що ти забіяка, а дивлячись на тебе, нічого подібного й не подумаєш навіть.
– Я, государине-матінко, абсолютно мирна людина, але коли обставини змушують – завжди готовий за шпагу взятися. А так живу тихо, нікого не чіпаю…
– Та ти ще й скромник, як я подивлюся… Ну, давай-но про справу поговоримо. Я тут уважно вивчила твою доповідь про родоводи. Наскільки можна зрозуміти, рід Наришкіних – найбільш знатний та заможний?