22 травня йому була врочисто вручена жалувана грамота на гетьманство.
Глава 12
«Гетьман у спідниці»
Санкт-Петербург, травень 1751 року.
Напередодні від'їзду до Глухова Єлизавета Петрівна викликала до себе Кирила Розумовського для приватної бесіди. Новоспечений владика прибув у палац раніше призначеного часу й нервово походжав коридором. Лакей зазирнув у Малий кабінет і доповів, що пан граф вже прибув.
– Запрошуй! – майже викрикнула імператриця.
Розумовський зазирнув обережно, досить нерішуче.
– Доброго вечора, дорогий мій графе! Як там графиня і твоє стрімко зростаюче сімейство?
– Доброго вечора, государине-матінко! Графиня й дітки почуваються прекрасно. Катерина Іванівна просила переказати вам свою повагу.
– Дякую, милий графе! Я викликала тебе, щоб поговорити про майбутню місію. У твої руки я вкладаю долю цілої країни. Бажаю, щоб діяння твої на новому поприщі були спрямовані на зміцнення могутності нашої держави, а ваші з Наталею Іванівною діточки росли б у безпеці й надалі послужили вірою та правдою Росії. Я також хотіла б, щоб вони виховувались, як і годиться дітям царської крові – у безпеці, не бідуючи. Для цього з мого боку тобі буде виявлятися всіляке сприяння.
– Дякую вам, государине!
– Також тобі, як новоявленому гетьманові, будуть подаровані доходи, що накопичилися за 16 років після смерті твого попередника. Тож, Кириле Григоровичу, ти стаєш одним із найбагатших людей не тільки у своїй Гетьманщині, але й у межах Росії. Сподіваюся, ти з честю виконаєш свою дуже важливу місію.
– А якщо не впораюся?
– Упораєшся, дорогий графе, для цього можеш узяти із собою все що побажаєш і кого побажаєш…
– А можна я візьму з собою Григорія Миколайовича Теплова з усією його родиною? І Андрійка Безбородька, і…
– Як завгодно, дорогий мій гетьмане обох боків Дніпра й усіх Військ Запорозьких! Можеш забрати хоч половину Петербурга. Також наділяю тебе безмежними правами. Це надалі оформимо юридично.
– Дякую вам, матінко-імператрице! А чи дозволите прихопити із собою трупу столичних співаків і артистів, а також війська й кухарів, і всю прислугу?..
– Я ж сказала: все, що забажаєш!..
Наприкінці червня 1751 року гетьман відбув до Глухова.
Околиця Глухова, 29 червня 1751 року.
Грандіозний гетьманський обоз прямував з Петербурга до Глухова.
– Ні, Григорію Миколайовичу, ти тільки поглянь, що діється!
Втім, побачивши цілковиту байдужість Теплова, Кирило Григорович Розумовський розчаровано махнув рукою, промимрив: «А-а-а, ти не розумієш!..» – потім висунувся по пояс із вікна карети й заходився махати ошатним юрбам, що вишикувались по обидва боки дороги.
«Його сіятельству ясновельможному гетьману вже двадцять три роки, але поводиться він, немов дитя мале», – з явним невдоволенням подумав колезький радник, потім відкинувся на подушки, прикрив повіки й почав згадувати, яким був у віці свого супутника, чого досягнув і чого мріяв досягти.
Головна відмінність між ними у тім, що бідолашному товмачеві при Академії наук довелося пробиватися в житті самому, без будь-чиєї допомоги й заступництва, хіба що принагідно спираючись на добру пораду отця Феодора або приймаючи щиросерде пещення Гафії.
Зате милістю Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни всі земні блага падають на Кирилка Розумовського немовби з неба: в такому юному віці колись скромний, навіть сором'язливий, але дуже працелюбний підліток став уже не просто графом і офіційним керівником імператорської Академії наук, що одержав освіту за кордоном (хоч і досить поверхневу) – він володар Гетьманщини (а це звання прирівнюється до фельдмаршальського чину з усіма додатками), дуже вигідно одружений, усіма шанований…
Щастить же декому!..
– Ах, Григорію Миколайовичу, і чом ти такий нудний?! Чим тобі моє товариство не подобається?
Насолодившись радістю зустрічаючих, Розумовський знову втиснувся в карету й тепер сидів навпроти замисленого попутника, самовдоволений і самозакоханий. І що йому відповідати, цікаво?..
– З чого це ти вирішив, Кирило Григорович, начебто твоє товариство мені не до душі? – спокійно мовив колезький радник. – Якби так, я б, імовірно, не просився до тебе в карету.