– Так-так, звісно ж! Подивись, як народ радіє своєму гетьманові… Ти бачив, Григорію Миколайовичу?! Бачив, а?!
– Бачив, бачив уже, – меланхолійно мовив Теплов, водночас намагаючись не дати Розумовському знову висунутися з вікна карети. – І ти бачив. Ми обидва бачили загальне торжество.
– Але ж я залишав цей Богом благословенний край простим пастушком. Пастушком, Григорію Миколайовичу – ти пам'ятаєш?..
– Аякже, пам'ятаю, пам'ятаю, як ти вперше до Санкт-Петербурга прибув. Я тебе тоді разом із братом твоїм зустрічав.
– От-от! А тепер я вертаюся додому гетьманом!!! Гетьманом – ти розумієш, Григорію Миколайовичу?! І всього за кілька років…
– Розумію, Кириле Григоровичу, дуже добре розумію. Проте, я про інше поговорити хотів.
– Про що ж саме? – у голосі його сіятельства прослизнула прохолодна нотка.
– Про проект юридичного закріплення спадкоємної влади гетьмана. А простіше говорячи – про династичний проект.
Загалом-то, тільки заради цієї розмови колезький радник і напросився сьогодні в гетьманську карету. От уже цілий місяць він щосили намагався достукатися до розсудливості Кирила Григоровича, доводячи, що поки милість Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни до нього не вщухла, непогано б вирішити питання зі спадкуванням у Гетьманщині. Бо якщо прихильність государині вщухне (або по якійсь іншій причині, про яку навіть згадати страшно!) – вживати щось у цьому напрямі буде запізно…
Теплов навіть намагався діяти через старшого з братів Розумовських – більш тверезо мислячого Олексія Григоровича: зрозуміло, що морганатичному чоловікові імператриці краще інших відомо, наскільки хвороблива остання жінка з роду Романових, тож без усіляких натяків він утямить, що за інші причини можуть вплинути на відхід від влади Єлизавети Петрівни…
Втім, усі зусилля Теплова зійшли нанівець. Ясновельможний пан гетьман лише відмахувався від нього, немовби від надокучливої мухи. Коли ж приставання Теплова робилися нестерпними, говорив: «Ах, Григорію Миколайовичу, ти ж не все знаєш, мені особисто Єлизавета Петрівна обіцяла багато чого… Розумієш, гетьманство – це свого роду місія. А ти все про успадкування влади тлумачиш… Спадкоємці вже є. Вони всі принци і принцеси. А права їх зміцнимо згодом…»
Зі свого боку, Олексій Григорович лише плечима знизував і повідомляв жалісливим тоном: «Усе залежить винятково від Кирилка, я говорив – він слухати мене не побажав, як і тебе, Григорію Миколайовичу! Нехай же буде все, як є, а там побачимо».
Тепер ситуація дещо змінилася: остаточний переїзд гетьманської сім'ї на проживання до Глухова був відкладений, допоки Катерина Іванівна не народила немовля. Саме зараз чергового гетьманича везуть в обозі… Либонь батько зробиться розсудливішим, прислухається до вмовлянь Теплова?
Однак почувши, що колезький радник знов має намір докучати з так званим «династичним проектом», Розумовський подивився на співрозмовника чи то з жалем, чи то з досадою й мовив докірливо:
– Ех, Григорію Миколайовичу, і чого ж ти такий невгамовний?! Я думав, ти про щось веселе, а ти як завжди…
Але в цю мить іззовні донісся хоровий спів, поки ще не надто розбірливий, але вже досить чітко вирізнюваний із загального шуму. Пан гетьман миттю забув про неприємний оборот розмови, розцвів обличчям, скрикнув захоплено:
– От, от послухай краще це!.. – і знов висунувся у вікно карети назовні. Теплов же зрозумів, що й сьогодні серйозної розмови також не вийде. Дарма він напросився в карету до цього молодого телепня, залишивши дружину з улюбленими дочками в обозі. І що він загалом хоче від цих ненадійних дурнів – Розумовських?..
Відкинувшись на подушки сидіння, колезький радник стомлено прикрив очі й від нічого робити повернувся до спогадів про свою власну молодість.
Наступного дня після приїзду гетьмана за сигналом трьох гармат усі козацькі полки, що прибули на елекцію, увійшли в місто й вишикувалися з обох боків дороги від гетьманського будинку аж до Миколаївської церкви. Першим стояв гарнізонний полк. За новим сигналом гармат, урочистий похід рушив до храму. Видовище вийшло грандіозне!
Царську грамоту й гетьманські клейноди внесли в Миколаївську церкву, поклали перед іконостасом на розкішний килим. Почесну варту тут несли генеральний бунчужний Оболонський і генеральний хорунжий Ханенко. Після врочистої літургії Теплов зачитав жалувану грамоту імператриці про поновлення гетьманства в Украйні й затвердження гетьманом Кирила Григоровича Розумовського. Далі пройшов не менш урочистий молебень, після нього – гарматно-мушкетний салют.