Наталя Дем'янівна швидко обійняла мініатюрну невістку, спішно розцілувала всіх онуків по черзі й повисла на шиї свого обожнюваного Кирилка. Ігноруючи запитальні погляди дружини й геть забувши про домочадців, несказанно зраділий приїзду матері гетьман підхопив її під руку й повів у будинок. Цим двом було про що поговорити: адже за час багаторічної розлуки Наталя Дем'янівна зробилася графинею, а син її – аж гетьманом Украйни!.. Проговорили вони допізна.
Наступного дня в палаці почалися глобальні перетворення. Насамперед, усі гетьманські слуги, привезені із Санкт-Петербурга, окрім Настасії – особистої покоївки Катерини Іванівни, були замінені «роботящими сирітками». Стару прислугу тимчасово розмістили у стайні.
Наказів Катерини Іванівни «сирітки» не розуміли або просто ігнорували. Молодухи зовсім не уявляли, які обов'язки повинні виконувати у величезному палаці – тим паче, недобудованому, де пишнота готових кімнат сусідила з брудом зовсім голих приміщень. Тому вони без діла тинялися скрізь, клацали горіхи й лускали насіння, а шкаралупу й лушпиння розкидали по кутах, у найкращому випадку висипали у квіткові вази.
Побачивши таке неподобство, Катерина Іванівна зважилася поговорити з чоловіком. Кирило Григорович узявся пояснити матінці, що до чого в шляхетному будинку. Розмова відбулася за вечірнім чаюванням, Наталя Дем'янівна пообіцяла навести порядок, зробити генеральне прибирання готової частини палацу й видалити ледачих геть.
Ранком до палацу прибули «сирітки» з ганчірками й мітлами… і почався жах!!! Частина меблів були перенесені в нежитлову половину палацу, дивовижні килими й гобелени акуратно згорнуті, замість них з'явилися домоткані постілки. Витончені порцелянові фігурки, стародавні вази, музичні скриньки, годинники й інші приємні оку дрібнички були зібрані з коминкових поличок, різьблених столів і секретерів, зв'язані в клумаки й прибрані подалі. «Зовсім непрактичні й непотрібні речі» з гардеробної Катерини Іванівни були віддані для використання прислузі.
Навряд чи можна уявити здивування пані гетьманши, коли вона побачила, як дебела «сирітка» в її розкішній батистовій нічній сорочці мете двір! На гнівні обвинувачення, адресовані покоївці Настасії, та зі сльозами на очах повідала, що матінка-графиня (саме так усі називали тепер Наталю Дем'янівну) наказала їй полишити кімнату на час генерального прибирання, погрожуючи за неслухняність шмаганням на стайні. Покоївці довелося забратися від гріха подалі до Лізоньки: на щастя, генеральне прибирання не торкнулося дитячих кімнат…
Розлючена Катерина Іванівна влетіла до чоловіка і з порога закричала:
– Ви мене, звісно, вибачте, пане гетьмане, але ваша матінка спочатку перетворила наше житло на хлів, а тепер намірилася перетворити на селянську хату весь палац!!!
– Катерина Іванівна, будь ласка, схаменіться!!! – не залишився в боргу гетьман. – У мене в кабінеті турботливі дівчата витерли пил і протерли підлогу, і я вважаю, що це дуже навіть добре!
– Ах, ви вважаєте?! То пройдіться палацом – тоді все зрозумієте!!! І взагалі, як ці негідниці посміли ритися в моїх особистих речах?! Хто наказав забрати моє вбрання й передати прислузі?!
– Люба моя, те, що ви зараз сказали – повна нісенітниця! Ніхто не сміє ритися у ваших особистих речах – навіть я! Я негайно покараю вашу особисту покоївку Настасію: дарма матінка не змінила її…
– Пане гетьмане, будь ласка, прокиньтеся і ширше відкрийте очі: ваша матінка робить бозна-що!!! Прошу дати спокій моїй нещасній Настасії, самому особисто розібратися в усьому і припинити неподобство!
Катерина Іванівна вилетіла з кабінету, голосно грюкнувши дверима.
Отакої, подумав Кирило Григорович, може, справді було помилкою запросити сюди матінку?.. Минуло лише пару днів, а його лагідна жіночка перетворилася на справжню фурію! Але в чім же річ?! Бідолашна матінка робить усе можливе, щоб сподобатися невістці. Як жінка практична, вона перемінила ледачу й неповоротку петербурзьку прислугу, що тільки проїдає їхні гроші. Тепер от Катерині допомогла з прибиранням – що ж їй ще треба?!
Ох, недарма кажуть, що невістка і свекруха в одному будинку не уживуться!..
Ох, ці вже жіночі ревнощі…
Ледь гетьман довів роздуми до цього місця, як у двері тихенько постукали, у кабінет зазирнула одна з «сиріток» і сором'язливо мовила:
– Матінка-графиня просить дозволу ввійти до пана графа. Можна?..
– Як же ж неможна?! Обов'язково проси!
Ну от: Катенька говорить, що ці нещасні дівчата нахабні й грубі. Все навпаки: з незрозумілої причини шляхетна пані перетворилася зі смиренної ласкавої жіночки на дику вовчицю…