У кімнату невпевнено ввійшла заплакана матінка.
– Синку, – почала графиня, – а жіночка твоя справді кровей царських?
– Зрозуміло, матінка, зрозуміло! Наришкіни – найшляхетніший князівський рід у всій імперії… А в чому річ?
– Занадто Катерина дріб'язкова й скаредна! Кричить, немов остання селянка на базарі. І скривдила вона мене дуже: я ж хочу як краще – труджуся як бджола, для тебе, Кирилко, кожну копійку заощаджую. А що тобі за прислугу підсунули?! Ой, Кирилко, кинув би ти її! А хочеш, я перед государинею імператрицею поклопочуся – і тоді ми твою Катерину в монастир запроторимо?! А тобі, Кирилко, вмить нову наречену знайдемо – крашу цієї! До того ж, дивлюся, якась вона худа й бліда: може, сухотна? І до всього іншого, ненавидить мене – а за що?!
– Я і сам нічогісінько зрозуміти не можу, матінко. Не знаю, що з Катенькою сталося – але її начебто підмінили, слово честі!
– Я тут вирішила речі коштовні в скрині поховати – так немає ж у вас скринь у достатній кількості!.. – продовжувала в тім же дусі Наталя Дем'янівна. – Довелося у вузли зав'язати, у кімнати порожні забрати й на замок закрити. Чи вірно я зробила, синку?
– Ну, забрали, то й забрали, – машинально повторив Кирило Григорович, усе ще перебуваючи під ураженням від витівок дружини. Як вона могла скривдити добру матінку?!
– От і я кажу – під замок… А речей, речей у жіночки твоєї – сила-силенна! Напевно, багато років збирала. Та було б що збирати: речі всі як одна нікчемні, зношені, тонкі, їх надягнути – ганьба суцільна… От я одежку стару сиріткам і віддала, щоб носили або на ганчірки пустили. Не пропадати ж добру, так?
– Так, мамо! Не розумію я вас, жінок: спочатку збираєте мотлох роками, а як інші забрали – то і край… А де ти їх взяла, до речі?
– У ящиках у дружини твоєї й взяла. Великі такі ящики, а речі там навіть не складені були, а на ціпках отаких хитрих розвішані. Коли їх знімали з ціпків, частина речей від старості порвалася – такі от тонкі та ветхі! А Катерина як у ящик цей полізла, так одразу заголосила, залаялася, то Париж якийсь, то Рим згадувала, то в істериці билася, то затихала. Що з нею таке? Не зрозумію!..
Очманіла думка майнула раптом в голові в Кирила Григоровича, і він поцікавився:
– То ви, матінко, в якому ящику дивилися? Поясніть, бо я не зрозумів.
– У великому такому, безглуздому, дивно поставленому, що у кімнаті в Катерини твоєї. Тут ще дівка її – ця ледарка Настасія як заволає: мовляв, не дам речі барині моєї брати! Довелося їй шмаганням пригрозити, щоб не суперечила… Правильно?
Тільки тепер до Кирила Григоровича дійшло, що ж насправді сталося в їхньому будинку.
– А чи ви, матінко, багато речей звідти взяли?
– Ой, Кирилко, зовсім небагато! Може, половину, а може, і менше половини. Я й обувку теж звідти брала, тільки от розміром мала обувка ця: жодній з моїх сиріток не підійшла… То ми назад усе поскладали. Напевно, дружина твоя дитячу обувку свою дотепер зберігає.
От біда, подумав Кирило Григорович. Через непорозуміння матінка перевела половину дорогих, просто безцінних туалетів Катерини Іванівни! Але ж Катенька їх місяцями чекала, із самого Парижа та з Рима виписувала… От біда! Добре хоч взуття недоторканим залишилось.
Але ненавмисно ж матінка це зробила?! Вона ж від чистого серця допомогти невістці намагалася…
– Ви от що, матінко: більше в кімнату Катерини Іванівни не заходьте й, заради всього святого, не прибирайте там! І взагалі, речей її не чіпайте. Добре?
– Добре, синку! Не стану більше там прибирати, нехай хоч мохом усе поросте! І речей її ношених не чіпатиму: ніякого задоволення немає мені від цих зойків так голосінь, немов за небіжчиком… І взагалі, Кирилко, я з нею бачитися не бажаю – ти вже вибач свою матінку за слова такі! Палац у вас, слава Богові, великий, місця всім вистачить, щоб віч-на-віч не зіштовхуватися ні вранці, ні ввечері.
– От і добре.
Побажавши синові добраніч, Наталя Дем'янівна пішла геть. А Кирило Григорович зрозумів, що сьогодні краще відсидітися в кабінеті, нічого не роблячи, аби тільки не вислуховувати чергової порції докорів за так зване «генеральне прибирання» від розгніваної дружини.
Наступні три дні матінка поводилася тихо, а на четвертий вирішила на стайні лад навести. Катерина Іванівна весь цей час із чоловіком не розмовляла, до їдальні не виходила, пославшись на хворобу.
Наступного тижня гетьман вирішив з'їздити до Батурина: треба було перевірити, як там справи з будівництвом?.. За чверть години після відданого розпорядження карету чомусь усе ще не подали. Кирило Григорович послав козачка Грицька довідатися, у чому справа. Грицько збігав на стайню й доповів, що карета, виявляється, зламалася, а ремонт попереду серйозний.