Ну що ж, подумав гетьман, от і добре, що матінка за наведення порядку на стайні взялася: виявляється, карета зламалася – а розпорядитися щодо лагодження нема кому!..
Оскільки поїздка до Батурина відкладалася, Кирило Григорович відправився попрацювати в кабінет. Проходячи через головну залу, звернув увагу, що подарований самою государинею імператрицею годинник з купідонами зник з коминкової полиці.
– Де годинник? – запитав у дебелої «сирітки», що вправно клацала горіхи в кутку зали. На що одержав загадкову відповідь:
– У сховищі.
Оце вже край, подумав Кирило Григорович, зовсім некерованою стала його Катенька, якщо від матінки речі ховає в якесь там «сховище». Треба буде з дружиною серйозно поговорити…
Тільки-но встиг подумати про це, як з дитячої долинув несамовитий жіночий лемент. Поспішивши туди, Кирило Григорович став мимовільним свідком того, як матінка звільнила від виконання обов'язків годувальницю свого наймолодшого онучка Андрійка – Лізоньку.
– Жени ти її до чорта лисого, Кирилко: у цієї дурепи молока нема, а я не хочу, щоб мій малюсінький онучок голодним залишився! – цим розпачливим криком Наталя Дем'янівна зустріла сина.
– Ой, пане, ой, неправда, є в мене молоко! – голосила Лізонька. – Я як погодую панича, то ще повний кухоль зціджую, от!
– Немає в неї молока, у брехухи цієї! Ця негідниця не годує його зовсім, тому-то немовлятко весь час спить, навіть кричати сил не має.
Лізонька розридалася, не маючи сил заперечити щось, і тепер лише мовчки розмазувала по обличчю сльози.
– Не дам прибрати Лізоньку!!! – заступилася за годувальницю Катерина Іванівна. – Вона і Натусеньку, й Олеся вигодувала, і ніяких проблем у неї не було ні з молоком, ані з будь-чим іншим!
Але матінка кричала голосніше від усіх:
– А ти, Кирилко, подивись на Ганну й подумай, у кого з них молока більше і з ким синочку твоєму краще буде!!!
І з цими словами втягла у дитячу дебелу пишну Ганну, налиті груди якої, визираючи з-під сорочки, нагадували два іігантськіх глеки. Кирило Григорович подивився на неї, перевів погляд на маленьку, аж мініатюрну Лізоньку… Хоч як шкода було розставатися з нею, однак питання було негайно вирішене самим гетьманом на користь матусиної протеже. Почувши вердикт, Лізонька впала непритомною.
– От бачиш, синку, ця плюгавка настільки слабка й нікчемна, що миттю непритомніє!
Катерина Іванівна з докором подивилася на чоловіка, але тільки зітхнула й наказала «сиріткам» віднести нещасну Лізоньку у свою кімнату. Наталя Дем'янівна переможно дивилася вслід невістці.
Минув ще тиждень. Гетьман ходив палацом похмуріший від хмари, матінка ж з'являлася всюди з виглядом переможниці. Зненацька Грицько поскаржився Кирилові Григоровичу, що по ночах його будить сильний лемент немовляти, при цьому чутні також голоси Катерини Іванівни, Лізоньки й Ганни.
– Кириле Григоровичу, ви б дізналися, чого там баби не поділили? – закінчив служник доповідь.
– А що там може відбуватися? Ну, сам подумай: баби лаються…
– Так немовля ж плаче!
Гетьманові це справді здалося підозрілим.
– Добре, сьогодні ж розберуся з усім і припиню неподобства, – пообіцяв він. Утім, за поточними справами зовсім забув про обіцянку… Лише завдяки тому, що запрацювався в кабінеті допізна, Кирило Григорович почув посеред ночі несамовитий дитячий крик, тоді поспішив на допомогу синові, стискаючи в гніві кулаки.
Як не дивно, однак із протилежного боку палацу до дитячої поспішала його дружина в супроводі колишньої годувальниці Лізоньки. Розумовський сторопів:
– Що за неподобство?! – напустився на жінок. – Мені вже навіть прислуга скаржиться, що Андрійко волає щоночі. У чім річ, я вас запитую?!
Катерина Іванівна сторопіло знизала плечима й, підійшовши до дверей дитячої, заходилася щосили стукати в неї кулаками.
– Це щоночі повторюється, пане, – доповіла перелякана Лізонька.
Тут з дитячої, окрім лементу дитини, донеслося голосне мужицьке хропіння.
– Катерино Іванівно, чого ж ви чекаєте?! Відкрийте швидше двері!!! – крикнув у розпачі Розумовський.
– Я не можу цього зробити, тому що за наказом вашої, пане гетьмане, матінки ця мерзотниця Ганна защипується зсередини. Ми іноді годинами стукаємо, щоб розбудити годувальницю.
– А що за мужик там хропе?!
– А це, пане гетьмане, і не мужик зовсім! Це Ганна, вона засинає й своїм хропінням лякає дитинча. Між іншим – вашого синочка!