– Не може бути! – роздратовано відповів Кирило Григорович. А втім, якби все виявилося саме так, він би, здається, не здивувався… У всякому разі, потрібно потрапити досередини.
Гетьман зробив жінкам знак відійти й одним ударом плеча з розбігу вибив двері. У дитячій їхнім поглядам відкрилася потворна картина: немовля вивернулося з пелюшок, уже доповзло до краю ліжка й неодмінно впало б на підлогу, якби Лізонька, що вбігла слідом за гетьманом, спритно не підхопила б його. При цьому Ганна, незважаючи на шум виламаних дверей, продовжувала спокійно спати, розпластавшись на ліжку на весь зріст, закинувши голову й широко роззявивши рота! До того ж оглушливо, зовсім по-мужицьки хропіла.
Опинившись на руках у Лізоньки, дитинча миттю заспокоїлося.
– Ой, та він же весь мокренький, от і прокинувся, а потім налякався… Нещасний!.. – запричитала відставна годувальниця, ніжно притискаючи замерзле немовля до себе.
Розлючений Кирило Григорович розштовхав Ганну. Ледь розплющивши очі, та голосно гаркнула:
– Чого треба? А ну забирайтеся звідси!!! Я от зараз Наталю Дем'янівну покличу – усім вам батогів вистачить…
– Це тобі батогів не минути, мерзотнице!!! – рикнув Кирило Григорович.
– Ой, пане, ой, не впізнала! Пробачте великодушно, – і Ганна гримнулася на коліна. – Я не висипаюся, бо дитина дуже вже неспокійна попалася.
Втім, Кирило Григорович був невблаганний:
– Геть звідси!!! Щоб ранком духу твого в Глухові не було, інакше нарікай на себе: зашмагаю, шельмо!!!
Ганна прожогом кинулася коридором на половину прислуги. Лізонька вже встигла переповити немовля й тепер, улаштувавшись у широкому кріслі, колисала його. Спостерігаючи за цією ідилічною сценою, Катерина Іванівна розридалася. Кирилові Григоровичу стало шкода дружину, він підійшов до неї й міцно обійняв. Вона пригорнулася до чоловіка, тремтячи від пережитого. Спонукуваний припливом ніжності, гетьман підхопив її на руки й відніс в опочивальню, начебто маленьку.
Ранком пара Розумовських мирно снідала. Віддано вдивляючись в очі дружині, Кирило Григорович запитав:
– Чого бажає моя ненаглядна?
– Ненаглядна бажає, щоб усе було по-старому.
– Командуйте, моя володарко!
– Сьогодні повертаю всі свої колишні порядки.
– Як вам буде завгодно, люба!..
Одразу ж після сніданку всі «сирітки» були вигнані з території пані гетьманші, а старі слуги й служниці повернуті зі стайні. У палаці був наведений лад, постілки прибрані, килими знов розстелені, гобелени розвішані, статуетки, годинники, вазочки й інші приємні дріб'язки, що вціліли після «зберігання» в клумаках, розставлені по місцях. Двері в дитячій відремонтовані, безмірно щаслива Лізонька беззастережно відновлена в правах.
Життя потихеньку налагоджувалося. Матінка тиждень не потрапляла Кирилові Григоровичу на очі, потім вирішила приготувати вареники й відправилась на кухню. Вона думала, що невістка підніме галас, однак Катерина Іванівна не тільки змовчала, але й наказала облаштувати другу кухню – спеціально для свекрухи. Довідавшись про це, Кирило Григорович вийшов на половину дружини й висловив глибоку повагу її дипломатичним талантам.
Теплов, як голова гетьманської канцелярії, постійно висував нові ідеї й проекти, просив, благав, вимагав, щоб гетьман зайнявся насущними проблемами своєї держави, а не лише сім'ї. Посилаючись на зайнятість, Кирило Григорович відкладав розгляд його ідей і пропозицій…
Але якось після рішучої й особливо наполегливої бесіди з Тепловим усе-таки вирішив здійснити вояж до Батурина, Стародуба, Чернігова і Києва, щоб наочно переконатися, які проблеми необхідно вирішити насамперед. Окрім Теплова, гетьман наказав узяти із собою генерального осавула Якубовича й генерального писаря Безбородька.
Велено було подати карету, яку обіцяли відремонтувати. І, зрозуміло, усе повторилося: у призначену для відправки годину екіпаж не подали, тоді збігавши на стайню, козачок Грицько знов доповів, що карета як і раніше потребує ремонту!!!
Тепер на стайню відправився особисто Розумовський, та ще й у супроводі Теплова… і застав там потворну сцену: у запаскуджених стійлах жалібно іржали худі, змарнілі коні, прекрасна дорожня карета гетьмана стояла цілою й неушкодженою. Зате численні родичі, привезені сюди Наталею Дем'янівною преспокійно різалися в карти!..
– Оце так! І довго нам ще чекати?! – проскреготав розлючений Кирило Григорович.
– Зараз, зараз, Кирюнько! – відповів один з ледарів, не відриваючись від свого мерзенного заняття. – Не бачиш хіба, що у нас тут гра в самому розпалі?! Піди поки що у своїх справах, небоже, почекай трохи, а ми дограємо! У мене саме масть пішла.