Розгубившись від нахабності дядьків, Кирило Григорович остовпів… Тоді зблідлий від гніву Теплов спокійно підійшов до гравців і зі словами:
– Правда ваша, не потрібно квапитися, – перекинув стіл разом з картами й купками монет. Конюхи підхопилися, миттю второпавши, що їхній племінник Кирюнька нині не хто інший, як ясновельможний пан гетьман… Але було вже запізно.
– Зараз ви, шельми, одержите належну кожному платню від мене особисто.
Теплов підібрав канчука, що валявся неподалік…
Колишніх конюхів довелося повертати аж із Санкт-Петербурга: туди вони відправилися, як виявилося, за особистим наказом завбачливої Наталі Дем'янівни. Справа була не така вже проста, однак Теплов усе залагодив. Доки не повернули старих конюхів, поїздку знов відклали. Тим часом гетьманську стайню вичистили, а охлялих коней посилено відгодовували.
Коли все остаточно повернулося в норму, графиня й статс-дама Наталя Дем'янівна (яку двірня тепер іменувала позаочі «гетьманом у спідниці») також виявила бажання відправитися у вояж разом із сином. Почувши це, Кирило Григорович лише зубами заскреготав… але відмовити улюбленій матусі не насмілився. Під час поїздки Розумиха не втрачала жодної можливості випросити у гетьмана нові маєтки для дочок (все ж таки його рідні сестри!) і посади для їхніх чоловіків.
Зрештою, гетьманові це набридло, вони розсварилися. Тоді матінка повернулася до своєї рідної Адамівки, де переймалась, переважно, двома справами: по-перше, перейменуванням цього селища на Олексіївщину – на честь старшого синочка (хоч і не гетьмана, проте все ж таки фаворита самої государині імператриці!), по-друге – спорудженням пишної церкви на спомин покійного чоловіка Григорія Розума (для чого перед від'їздом вибила у Кирила кругленьку суму, і все золотими рубликами).
Мир запанував у глухівській резиденції. Життя вирувало. Укази, розпорядження гетьман формулював у стилі Єлизавети: «Ми наказуємо…»
Наслідуючи Санкт-Петербургу, Кирило Григорович влаштовував бали, маскаради, дивовижні феєрверки, привчаючи місцеве населення жити зі столичним розмахом. Він виписував купу російських, німецьких, французьких, італійських, польських газет, вів велике особисте листування з друзями та знайомими, завів чималу бібліотеку.
При дворі гетьман утримував штат капельмейстерів і трупу акторів, які грали пасторалі, комедії Мольєра, трагедії Есхіла й Шекспіра. У Глухові було відкрито безліч музичних і співочих шкіл, училищ, пансіонатів. Найбільш талановиті учні відряджалися в петербурзькі імператорські придворні капели, опери, театри.
У поїздках гетьмана незмінно супроводжувала особиста кінна охорона, іменована «командою надвірної корогви». Дичину й рибу до гетьманського столу постачав цілий штат пташників, рибалок і стрільців.
У святкові й урочисті дні численна родина володаря робила виходи в міську Миколаївську церкву або в придворну церкву Святих Захарії й Єлизавети.
Для забудови Глухова були запрошені кращі архітектори того часу, що зводили театри, аптеки, мануфактури й навіть фабрики. Окрім того, у Батурині було заплановане будівництво Малоросійського університету, комплексу громадських будинків і споруд.
Оскільки активність матінки графині Наталі Дем'янівни згодом вдалося приборкати, на відповідальні посади дедалі активніше висувалися здібні кандидати, що не мали родинних або дружніх зв'язків з Розумовськими.
Це був найщасливіший період у житті Кирила Григоровича: всі його надії й мріяння так чи інакше здійснилися. У такому ж стилі він продовжував управляти Гетьманщиною й надалі.
Глава 13
Фатальний вибір
Глухів, осінь 1761 року.
Негода запанувала надовго. Вона тарабанила нескінченним дощем по дахах і стінах, раптом на короткий час випускала з-за численних хмар довгоочікуване сонечко, потім налітала на землю морозним вітром, приганяючи зграю свинцевих хмар і здіймаючи купи тьмяного опалого листя. Небо чорніло й бурмосилось. Природа чекала снігів, але зима не бажала наступати.
У такі дні Розумовський не знаходив собі місця. Подібно до природи, його душа жадала змін на краще, але день минав за днем – а нічого не мінялося… Тоді Кирила Григоровича починав долати сум.
Після народження Великого князя Павла Петровича ставлення Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни до гетьманства кардинально змінилося. Розумовський щиро не розумів, що ж сталося, чим він прогнівив государиню, за що доля послала настільки підступне випробування?!