Государ схопив зі столу дзвіночок і заходився щосили дзвонити. У кабінет влетів змилений лакей, якому були дані відповідні розпорядження. Гетьман стояв струнко, не насмілюючись поворухнутися.
Нарешті привели Теплова, що саме встиг прибути до столиці.
– Добридень, Григорію Миколайовичу!
– Добридень, Ваша Величносте!
– Ти, Григорію Миколайовичу, подейкують, шпагою відмінно володієш? – почав імператор.
– Може й володів колись, однак нині я – статський радник у відставці.
Що тут почалося!!! У порівнянні з теперішнім вибухом сказу всі попередні крики скидалися на ласкавий шепіт… А завершилося все нестерпним по силі воланням:
– Я що, хіба запитую: хочете ви всі в армію чи ні?! Я запитую про одне-єдине: чи володієш ти шпагою?! А хто у відставці або не у відставці, це мені вирішувати!!!
– Але ж існують якісь норми і правила…
– Мене не цікавлять норми, які ви самі собі понавигадували… Накажу – до смерті в мене на плацу марширувати станеш!!! Це тобі не Академія наук!
– Бачу, що не Академія, там дурнів менше, як і вояків…
– Що ти сказав?! Ти мене дурнем назвав?!
– Я сказав про вояків, – безпристрасно повторив Теплов.
– Я знаю, мерзотнику, це ти мені ж самому на мене ж натякнув, а не на дурня Ломоносова!!! – верещав Петро.
– Ні, я натякав на військових… – повторював своє Теплов.
– Заарештувати мерзотника!!! У кайдани його – і кийками, кийками!.. На каторгу! Він образив мою величність, скривдив монарха, і ти, Розумовський, усе це чув!!! – Петро Федорович схопився за дзвіночок.
– Я, Петре Федоровичу, не чув нічого, – смиренно заперечив Кирило Григорович.
– І ти у мене в буцегарню підеш – за компанію з Тепловим своїм!
Зненацька у віддаленій стіні кабінету прочинилися потайні дверцята, з яких вискочила власною персоною Мотрона Герасимівна Стрешенцова – двоюрідна сестра Кирила Григоровича Розумовського і водночас – одна із царських фавориток. Теплов остовпів, як громом уражений. Мотрона Герасимівна була у формі унтер-офіцера Преображенського полку: Петро Федорович дуже полюбляв бавитися, наряджаючи коханок у чоловічі плаття.
– Петенько, Петрунько, та ти що?! – з порога почала Мотрона Герасимівна високим командним голосом. – Хіба ж можна таких поважних панів – та раптом у кайдани? Та ще й кийками?! А на каторгу?! Що за примха спала на думку Вашій Величності? Відпочити вам потрібно, государю, забагато працюєте. Чого квапитеся? Вам ще царювати й царювати, не можна отак із плеча рубати. Тож будь ласка, відпустіть панів з миром…
– Не бажаю!!! – істерично заверещав цар. – Вони зрадники!!! Відмовляються мені служити шпагою, вірою і правдою!..
– Але не всім же під прапори ставати, комусь і в тилу непогано б залишитися?
– Ні, нехай мені послужать там, де я скажу! – вередував Петро Федорович.
Але Мотрона Герасимівна не поступалася. Мило зашарівшись, вона впевненою ходою підійшла до Теплова й Розумовського, взяла їх під руки й ласкаво мовила:
– Петенько, я викрадаю у тебе Григорія Миколайовича й Кирила Григоровича!
– А я не згоден… – спробував заперечити цар.
– А хто в нас сьогодні головний?! – вміло застосувала чарівну фразу Мотрона Герасимівна.
– Ви! – слухняно гаркнув Його Величність.
Ніхто не очікував такого обороту – ні розгублений гетьман, ні здивований Теплов, ані розлючений цар. Монарший гнів немовби рукою зняло, Петро Федорович із видимою байдужністю промимрив:
– Що ж, бачу, всі мене зараз зраджують… Учора он сука улюблена подохла, до цього моя дурепа Катька в чужій постелі черевце нагуляла, тепер ти своєму государеві не даєш показово скарати двох непокірливих йолопів… Але гаразд, Мотько, забирай цих мерзотників і геть з очей моїх, геть пішла!
– Дуже вдячна Вашій Величності! – відкарбувала Мотрона Герасимівна.
– Та засунь ти, Мотько, свою вдячність собі ж туди, куди я тобі сував!.. А ти, Розумовський, дивися в мене, не забудь завтра на плац до восьмої нуль-нуль з'явитися, бо інакше під трибунал загримиш! – багатообіцяюче нагадав Петро Федорович.
Задкуючи спиною й безупинно кланяючись, Мотрона Герасимівна відступила. За нею, похнюпившись, пленталися Теплов і Розумовський. Заспокоїлися, лише опинившись за дверима небезпечного кабінету.
– Ну от! Усі врятовані, а на мене чекає відставка за неслухняність, – констатувала Мотрона Герасимівна. – Втім, Бог з ним: набридло то командувати, то схилятися перед монархом – я ж сім'ю власну хочу, діточок, чоловіка люблячого…