– Будь ласка, матінко, будь ласка, – кивнув той, з кам'яним обличчям приймаючи папір і прочитав слова, виведені хоч і витіюватими, однак ідеально рівними гарними літерами: – «А також мав нахабство іменувати себе принцом крові…»
– Що ж це діється?! – негайно вибухнула імператриця. – Батечко крутить у Глухові інтрижки з французькими дипломатами, синок у довіру до цесаревича втирається… Який він ще принц крові, що за дурниці?! Він син пастуха – от він хто!..
– Даруйте, государине матінко, однак Кирило Григорович Розумовський зведений був Її Імператорською Величністю Єлизаветою Петрівною в графське достоїнство. Водночас мати Андрія Кириловича – Катерина Іванівна Наришкіна є кревною родичкою покійної імператриці, вона дійсно персона царських кровей…
І розвівши руками, начальник Таємної експедиції констатував:
– Отже, по всьому виходить, що по лінії матінки своєї Андрій Кирилович Розумовський справді може йменуватися на французький манер принцом крові.
– Отакої… Виходить, Андрій Кирилович міг би вважатися одним з кандидатів на мій престол?! – наголосивши на «мій», мовила государиня неслухняними губами.
– Що ви, матінко, Бог з вами! Це надто сильно сказано: Андрій Кирилович Розумовський – та раптом і кандидат на престол Російської імперії?! Хоча, якщо подумати…
Тут Шешковський розсудливо замовк, не ризикнувши продовжити в присутності Катерини Олексіївни крамольну думку – нехай навіть на її особисте прохання!..
– Ти, Степане Івановичу, краще подумай, як із цим боротися, – проскреготала государиня.
– Та з чим боротися, матінко?! – крикнув її співрозмовник з майже щирим обуренням. – Із чим боротися, скажіть!..
– Ці паскуди Розумовські прекрасно ладять з людьми, їх люблять і при дворі, і за його межами! А раптом у Андрія Кириловича прокинуться пов'язані зі сходженням на престол амбіції – що тоді?! Хто його підтримає, хто постане проти – можеш відповісти?!
– Я міг би заспокоїти Вашу Імператорську Величність щодо настільки необгрунтованих побоювань… – почав Шешковський, однак імператриця грубо перервала його короткою фразою:
– Головою відповіси, що Андрій Кирилович ні сном, ні духом про престол мій не думає?!
Співрозмовник тільки крекнув та потилицю почухав.
– Отож бо! Мовчиш, Степане Івановичу, бо не знаєш відповідей не тільки на свої власні запитання, але й на мої також! Он який ти порадник…
– А ви би, государине-матінко, чим фантазувати в отакому похмурому дусі, краще б Святе Письмо почитали, – зненацька запропонував начальник Таємної експедиції.
– Ти про що це?! – здивувалася імператриця.
– Та про житіє царя Давида: розумака був ще той, підступним думкам дуже гідну форму надавав! Почитали би, прикинули, дивись – тут і вихід відшукаєте…
– Ти, Степане Івановичу, говори, та не заговорюйся! Можу ж і покарати, – пригрозила вона.
– Карайте, воля ваша… та тільки послухайте мою пораду: кого ви самі прибрати з очей не в змозі – того випадок прибере. Отой цар Давид чоловіка Вірсавії на війну відправив, той загинув – із царя не спитаєш: війна!.. Наскільки я знаю, Андрій Кирилович Розумовський готується стати флотським офіцером – відправити б його в розпорядження адмірала Спірідонова!
– Ах, он воно як?
– Тільки ви самі, матінко, не клопочіться, а комусь відповідне доручення дайте – ото й усе! У військових же доля така: чи то куля дурна, чи дуель…
– Так, Степане Івановичу, схоже, маєш рацію… Дякую за пораду, – доволі прохолодно кинула імператриця.
– Але тут ще проблема виникає…
– І яка ж?
– Великий князь останнім часом зробився запальним і дратівливим під згубним впливом Андрія Розумовського.
Тому негайне видалення останнього може викликати в цесаревича море обурення.
– То що ти пропонуєш?
– Будьте хоча б трохи люб'язніші зі своїм сином! Як і будь-який чоловік, Великий князь хоче любові, турботи й уваги. Підібрали б ви йому нового товариша по іграх, а найкраще – наречену…
В очах Катерини Олексіївни блиснув негарний вогник, однак Шешковський продовжив так само спокійно:
– Жінка – істота егоїстична понад усяку міру, а тому наречена, як майбутня законна дружина, одразу ж спробує прикути всю увагу цесаревича до себе. Отак, через справи амурні ви й відновите колишній вплив на Павла Петровича.
Імператриця негайно згадала почуті від своїх фрейлін кривотолки й пересуди з приводу того, як імператриця Єлизавета Петрівна шукала наречену для Петра Федоровича. Тоді нареченою виявилась вона сама – Софія-Фредеріка-Августа Анхальт-Цербстська, нікому нецікава принцеса із зубожілої німецької династії, що волею випадку перетворилася на самодержавну володарку гігантської імперії.