Тепер уже наречену для спадкоємця престолу має шукати вона сама… Причому варто знайти таку дівицю, щоб та (не дай Боже!) не поплуталася з кимось на кшталт братів Орлових, готових повести за собою гвардію, що візьме до нігтя і спадкоємця престолу, Великого князя Павла Петровича, і його царствену матінку – Її Імператорську Величність Катерину Олексіївну! Гвардійці – люди духом лихі, до того ж нужденні, їм горілки налий, пару рубликів дай – що хоч утнуть…
Завданнячко!..
Втім, Шешковському ці міркування знати зовсім ні до чого – хоч він напевно розуміє всю складність нинішнього становища своєї государині. Розуміє, але мовчить. Розумний, розумний!.. Тому треба б обмежитися більш приземленими міркуваннями.
І вона запитала:
– То де ж нам наречену знайти, Степане Івановичу?
– У Європі, де ж іще?! Приміром, Фрідріху Прусському напишіть: мовляв, так і так, прошу поради…
– Ти серйозно?..
– Цілком. По-перше, одна справа – ради попросити, а вже виконувати чи ні…
Начальник Таємної експедиції самовдоволено посміхнувся й повів далі:
– У всякому разі, вам буде відома думка Фрідріха з даного питання, що у світлі європейської політики зовсім немало. А по-друге, при налагодженні відносин з ним такий прийом завжди спрацьовує: прусський імператор обожнює радити! До речі, про матінку свою згадайте – все-таки рідня…
– Тільки не про неї! – поморщилася государиня.
– Чому ж ні, Ваша Імператорська Величність?
– А тому, Степане Івановичу, що ця пустоголова ідіотка тільки й уміла, що гроші витрачати та язиком чесати!!! – від обурення обличчя Катерини Олексіївни вкрилося червоними плямами. – Уявила себе великою інтриганкою й талановитою шпигункою, бачите, через що покійна Єлизавета Петрівна витурила її з Росії… Та й мене ледь не відправила слідом за нею!..
Государиня зробила крихітну, ледь помітну паузу, вдихнула побільше повітря й рішуче вимовила:
– І от я залишилась сама в незнайомій на той момент країні. Сама-самісінька, без підтримки друзів і рідних! Ніхто ніколи не довідається, як важко мені довелося, скільки принижень, образ, глузувань я стерпіла… Тож Степане Івановичу, я готова говорити з Фрідріхом про що завгодно, тільки не про мою безпутну матір!
– Ваша Імператорська Величність!.. Государине-матінко!..
По всьому відчувалося, що начальник Таємної експедиції вкрай збентежений.
– А-а-а, пусте!.. – махнула вона рукою. – Що було, те загуло, і годі згадувати. Давай-но, Степане Івановичу, подбаємо краще про справи сьогоднішні! Отже, порада твоя приймається. Я займуся пошуком нареченої для Павла Петровича, з ним же буду триматися м'якіше. А тепер іди… Ні, стій!
Шешковський миттю зупинився й обернувся до государині.
– Поклич до мене Теплова.
– Буде виконано, матінко!
– Чула, нібито він до Санкт-Петербурга у справах приїхав? Начебто днями на прийом до мене просився, хоч я й повеліла йому відмовити…
– Тут він, матінко, тут – до ваших послуг, як і всі ми!..
– Сюди його.
Ледь двері за начальником Таємної експедиції зачинилися, Катерина Олексіївна відсьорбнула кави з чашки й наморщилася. Охолола кава…
Вона різко задзвонила у дзвіночок. Зазирнув лакей:
– Чого бажаєте, государине?
– Кави принеси нової, щоб якнайгарячішою була!
– Слухаюся!
– І де там Теплов?! Я ж просила Степана Івановича…
– За Тепловим, Ваша Імператорська Величність, уже послали.
– Ну, тоді давай нову каву… або як там казала покійна імператриця – «кофею»! Давай, давай, ворушися, ледарю!!!
За чверть години Теплов сидів напроти імператриці, що маленькими ковточками потягувала свіжозаварений ароматний напій.
– А розкажи-но мені, люб'язний Григорію Миколайовичу, що там діється в Батурині? – немовби знехотя поцікавилася государиня. – Тільки правду кажи, друже люб'язний, нічого не приховуй!
– Та нічого такого особливого не відбувається, – мовив Теплов не надто впевнено і про всяк випадок додав: – Начебто…
– Кажуть, у Батурин іноземці зачастили… Це правда?
– Так, государине-матінко, правда: Кирило Григорович архітекторів не тільки наших запрошує, але також з-за кордону виписує.
– Навіщо?
– Батурин хоче відбудувати так, щоб з достоїнством усе це виглядало! А от нещодавно два французи-садівники приїхали: Кирило Григорович парк хоче розбити, щоб як у Версалі… От і радився з ними.