Петроній отримав листа Вініція в Кумах, куди прибув разом з іншими августіанами, що супроводжували імператора. Багатолітня його боротьба з Тигелліном добігала кінця. Петроній уже знав, що мусить у ній зазнати поразки, і розумів причину. В міру того як імператор з кожним днем опускався все нижче до ролі комедіанта, блазня і візника, в міру того як поринав усе дужче у хворобливу, гидку, тваринну розпусту, витончений арбітр елегантності ставав йому тільки тягарем. Коли Петроній навіть мовчав, Нерон вбачав у його мовчанні докір, навіть коли хвалив, відчував знущання. Блискучий патрицій дратував його самолюбство і збуджував заздрість. Його багатство й чудові витвори мистецтва стали предметом пожадливості й імператора, і всевладного міністра. Щадили його досі з огляду на поїздку до Ахайї, в якій його смак, його розуміння грецьких реалій могли знадобитися. Але поступово Тигеллін почав утлумачувати імператору, що Каррінат переважає смаком і знаннями Петронія і що ліпше за нього зуміє організувати в Ахайї ігри, прийоми та тріумфи. Із цієї хвилини Петроній був приречений. Одначе не сміли йому послати вирок у Римі. Й імператор, і Тигеллін пригадували, що цей зніжений естет, «який робить із ночі день», захоплений розкішшю, мистецтвом і бенкетами, коли був проконсулом у Віфінії, а потім консулом у столиці, виявив дивовижну працьовитість і енергію. Вважали його здатним на все і знали, що в Римі користується любов'ю не тільки люду, а навіть преторіанців. Ніхто з поплічників імператора не міг передбачити, як у цьому разі поведеться Петроній, отож здавалося більш розумним виманити його з міста і дістати лише у провінції.
Із цією метою послали йому запрошення, щоби разом з іншими августіанами прибув у Куми, він же, хоч і здогадувався про пастку, виїхав, може, для того, щоб не виступати з явним опором, може, щоб показати ще раз імператорові й августіанам веселе, безтурботне обличчя і здобути останню, передсмертну перемогу над Тигелліном.