Із тією метою пішов увечері до Евриція, знаючи, що той відданий йому всією душею і зробить усе, аби йому допомогти. Людина за вдачею обережна, Хілон і не думав зізнаватися йому в істинних своїх намірах, які, зрештою, виявилися б у кричущій суперечності з вірою старого в його доброчесність і богобоязливість. Хотів мати готових на все людей і з ними як-небудь домовитися про справу таким чином, аби з огляду на самих себе тримали її у вічній таємниці.
Старий Еврицій, викупивши сина, орендував одну з таких малих крамничок, яких чимало було біля Великого Цирку, щоб продавати в ній оливки, боби, прісні коржі та підсолоджену медом воду глядачам, які прибували на змагання. Хілон застав його вдома, той прибирав у крамничці і, привітавшись в ім'я Христа, почав говорити про справу, що привела його до старого. Адже він, зробивши послугу, вважав, що вони йому віддячать. Йому потрібні двоє чи троє людей, сильних і відважних, для відвернення небезпеки, що загрожує не тільки йому, а всім християнам. Він, звичайно, чоловік бідний, позаяк усе, що мав, оддав Еврицію, та все-таки цим людям заплатить, але за умови, що йому довірятимуть і виконають усе, що він накаже.
Старий і син його Кварт слухали його як свого благодійника мало не навколішках. Обидва заявили теж, що самі готові виконати все, чого від них вимагатиме, вірячи, що чоловік такий праведний не може вимагати вчинків, які б не узгоджувались з ученням Христа.
Хілон запевнив їх, що так і є, і, підвівши очі догори, зробив вигляд, що молиться, в дійсності ж розмірковував, чи не буде добре прийняти їхню жертву, яка могла б заощадити йому тисячу сестерціїв. Але по хвилині роздумів од цього відмовився. Еврицій був старим, може, не стільки немічним через вік, скільки виснаженим через турботи і хвороби. Кварту було шістнадцять. Хілон же мав потребу в людях справних, а передовсім сильних. Щодо тисячі сестерціїв, сподівався, що завдяки задумові, який виник, зуміє, в усякім разі, значну їх частину зекономити.
Вони наполягали якийсь час, але, коли рішуче їм відмовив, поступилися. Кварт тоді сказав:
– Знаю пекаря Демаса, пане, в якого при жорнах працюють раби й люди наймані. Один із тих найманців такий сильний, що вистачило б не на двох, а на чотирьох, адже сам бачив, як підносив камені, що їх четверо людей не могли зрушити з місця.
– Якщо він чоловік богобоязливий і здатний пожертвувати собою заради братів, познайом мене з ним, – сказав Хілон.
– Він християнин, пане, – відповів Кварт, – бо у Демаса працюють здебільшого християни. Є там робітники нічні й денні, цей саме з нічних. Якби ми зараз пішли, застали б їх за вечерею й могли б із ним вільно поговорити. Демас мешкає біля Торгової пристані.
Хілон погодився залюбки. Торгова пристань розташована була біля підніжжя Авентинського пагорба, а значить, недалеко від Великого Цирку. Можна було не обходити пагорбів, податися вздовж ріки, через Еміліїв Портик, що значно скорочувало шлях.
– Старий я, – сказав Хілон, коли ввійшли під колонаду, – і часом у мене туманіє пам'ять. Так! Одначе ж наш Христос був зраджений одним із своїх учнів! Але імені зрадника не можу собі в цю хвилину пригадати…
– Юда, пане, що повісився, – відповів Кварт, дивуючись дещо в душі, як можна було того імені не пам'ятати.
– Саме так! Юда! Дякую тобі, – промовив Хілон.
І якийсь час ішли мовчки. Діставшись Торгової пристані, вже зачиненої, минули її та, обігнувши склади, в яких видавали народові хліб, повернули ліворуч, до будинків, які тяглися вздовж Остійського шляху, аж до пагорба Тестація та Хлібного Форуму. Там зупинилися перед дерев'яною будівлею, з якої долітав гуркіт жорен. Кварт увійшов усередину. Хілон же, що не любив показуватися великій кількості людей і побоювався, що якийсь злий фатум може зіштовхнути його з лікарем Главком, залишився надворі.
«Цікаво побачити того Геркулеса, що служить помічником мельника, – мовив подумки, поглядаючи на ясний місяць, – якщо це негідник і чоловік розумний, буде мені трохи коштувати, якщо доброчесний християнин і дурень, зробить задарма все, чого від нього вимагатиму».
Подальші роздуми перебило йому повернення Кварта, котрий вийшов із будівлі з чоловіком, одягненим лише в туніку, що називалась «екзоміс», скроєну в такий спосіб, що праве плече і права половина грудей залишались оголеними. Одяг такий, що не заважав свободі рухів, носили особливі робітники. Хілон, подивившись на прибульця, зітхнув із задоволенням: у житті ж бо не бачив досі таких рук і таких грудей.