– Оце і є, пане, – сказав Кварт, – брат, якого хотів ти бачити.
– Нехай буде з тобою мир Христа, – озвався Хілон, – ти ж, Кварте, скажи цьому братові, чи заслуговую я на віру і довіру, а потім іди собі додому в ім'я Боже, бо не треба, щоби сивий батько залишався в самотності.
– Це святий чоловік, – сказав Кварт, – який оддав усе своє багатство, щоби мене, не знайомого йому, викупити з неволі. Нехай Господь наш, Спаситель, віддячить йому за це небесною нагородою.
Робітник-велетень, почувши це, схилився й поцілував Хілону руку.
– Як твоє ім'я, брате? – спитав грек.
– При святому хрещенні, отче, мені дано ім'я Урбан.
– Урбане, брате мій, чи маєш час, аби поговорити зі мною не поспіхом.
– Робота наша починається опівночі, а поки що нам тільки готують вечерю.
– Отже, часу досить – ходімо до ріки, а там вислухаєш, що я тобі скажу.
Пішли й сіли на кам'яному парапеті в тиші, що переривалася тільки віддаленим гуркотом жорен і плюскотінням хвиль унизу. Там Хілон вдивлявся в обличчя робітника, яке всупереч дещо грізному та смутному виразу (такий мали зазвичай обличчя варварів, які жили в Римі) видалося йому добродушним і щирим.
«Саме так! – сказав подумки. – Це чоловік добрий і дурний, який заб'є Главка задарма».
Після чого запитав:
– Урбане, ти любиш Христа?
– Люблю всією душею, всім серцем, – відповів робітник.
– А братів своїх? А сестер, а тих, які навчилися правди й віри в Христа?
– Люблю їх також, отче.
– Тоді хай мир буде з тобою.
– І з тобою, отче.
Настала знову тиша – тільки віддалік гуркотіли жорна, а внизу дзюрчала вода.
Хілон, вдивляючись в ясне сяяння місяця, повільним, притишеним голосом почав говорити про смерть Христа. Говорив нібито не Урбану, а самому собі пригадував обставини цієї смерті чи її таємницю звіряв цьому сонному місту. Було в тому щось зворушливе й водночас урочисте. Робітник плакав, а коли Хілон почав стогнати й жалкувати з того приводу, що у хвилину смерті Спасителя не було нікого, хто б його захистив якщо не від розп'яття, то принаймні від знущань солдатів та юдеїв, величезні кулаки варвара почали стискатися з жалю і стримуваної люті. Смерть його тільки зворушувала, але від думки про чернь, яка насміхалася з прицвяхованого до хреста агнця, проста душа Урбана обурювалася і його охоплювала дика хіть помсти.
Хілон спитав несподівано:
– Урбане, чи знаєш, хто був Юда?
– Знаю, знаю! Але він повісився! – вигукнув робітник.
І в голосі його був нібито жаль, що зрадник сам уже відміряв собі покарання і не може потрапити в його руки.
А Хілон мовив далі:
– А якби він не повісився і якби хтось із християн зустрів його на суші або на морі, чи не повинен би помститися за муки, кров і смерть Спасителя?
– Та хто ж би не помстився, отче!
– Мир тобі, вірний слуго агнця. Так! Вільно свої кривди прощати, а хто ж, одначе, має право прощати кривди Бога? Але як змія плодить змію, як злоба злобу і як зрада зраду, так із отрути Юдиної народився інший зрадник, і як той видав юдеям і солдатам римським Спасителя, так цей, що живе серед нас, хоче видати вовкам овечок його, і якщо ніхто не відверне зради, якщо ніхто не розчавить завчасно голови змії, всіх нас чекає згуба, а разом з нами згине й честь агнця.
Робітник дивився на нього з величезним хвилюванням, ніби зовсім не здаючи собі справи про те, що він чув, грек же, накривши голову полою плаща, почав повторювати голосом, який ніби з-під землі виходив:
– Горе вам, слуги істинного Бога, горе вам, християни та християнки!
І знову запанувало мовчання, знову було чути лише гуркіт жорен, глухий спів робітників і гомін ріки.
– Отче, – запитав урешті робітник, – а хто цей зрадник?
Хілон опустив голову. Хто зрадник? Син Юди, виплід його отрути, що удає християнина й ходить до молитовних домів для того тільки, щоб звинуватити братів перед імператором, – мовляв, імператора не хочуть визнавати за бога, отруюють фонтани, вбивають дітей і хочуть знищити це місто так, аби каменя на камені не лишилося. Тож за кілька днів буде видано наказ преторіанцям схопити старих, жінок і дітей і стратити їх, як послано на страту рабів Педанія Секунда. Й усе те вчинив другий Юда. Та якщо першого ніхто не скарав, якщо ніхто йому не помстився, якщо ніхто не захистив Христа в час його страждань, хто ж захоче того скарати, хто розчавить змію, перш ніж її вислухає імператор, хто ж його знищить, хто захистить од згуби братів і віру Христову?