Сказавши це, накинув інший плащ, на голову ж напнув галльський широкий каптур, із побоювання, щоб Урс не пригадав його рис, коли вийдуть на більше світло.
– Куди мене ведеш? – спитав по дорозі Урса.
– За Тибр.
– Я в Римі недавно й ніколи там не був, але й там живуть, напевно, люди, які люблять доброчесність.
Але Урс, який був чоловіком наївним і чув, як Вініцій говорив, що грек був із ним на цвинтарі в Остріані, а потім бачив, як вони з Кротоном входили до будинку, в якому мешкала Лігія, зупинився на хвилину й мовив:
– Не бреши, старий чоловіче, бо сьогодні був із Вініцієм ув Остріані й біля нашої брами.
– Ах! – сказав Хілон. – Так це ваш дім стоїть на Затибрі? Я ж віднедавна в Римі й не знаю добре, як називаються різні частини міста. Саме так, друже! Був я біля вашої брами й заклинав біля неї Вініція в ім'я доброчесності, щоб не входив. Був і в Остріані, а знаєш чому? Із певного часу працюю над наверненням Вініція й хотів, аби той послухав найстаршого з апостолів. Нехай світло проникне в його душу і в твою! Адже ти християнин і прагнеш, аби істина запанувала над неправдою?
– Саме так, – відповів смиренно Урс.
До Хілона остаточно повернулася сміливість.
– Вініцій – пан впливовий, – сказав, – і друг імператора. Часто він іще прислухається до напучувань злого духа, та коли б хоч волосина впала з голови його, імператор помстився б усім християнам.
– Нас вища сила береже.
– Слушно! Слушно! Але що ви збираєтеся зробити з Вініцієм? – спитав, знову захвилювавшись, Хілон.
– Не знаю. Христос велить бути милосердними.
– Це ти чудово сказав. Пам'ятай про це завше, інакше будеш шкваритися в пеклі, наче ковбаса на сковороді.
Урс зітхнув. Хілон же подумав, що з цим страшним у хвилину першого пориву чоловіком зробив би завше, що захотів.
Але прагнучи знати, що ж усе-таки сталося при викраденні Лігії, запитував далі голосом судді:
– Що зробили з Кротоном? Говори й не бреши.
Урс зітхнув раз і вдруге:
– Скаже тобі Вініцій.
– Це значить, що штрикнув ножем або вбив палицею?
– Я був беззбройний.
Грек не міг, одначе, приховати подиву надлюдською силою варвара.
– Нехай тебе Плутон!.. Тобто хотів сказати: нехай тебе Христос простить!
Якийсь час ішли мовчки, потім Хілон сказав:
– Я тебе не зраджу, та бережись стражників.
– Я боюся Христа, а не стражників.
– І це слушно. Немає тяжчої провини за вбивство. Буду за тебе молитися, та не знаю, чи навіть моя молитва чогось досягне – хіба що ти даси обітницю, що ніколи в житті нікого не зачепиш пальцем.
– Я й так убив ненавмисно, – відповів Урс.
Одначе Хілон, який прагнув про всяк випадок убезпечитися, не переставав викликати огиду до вбивства в Урсові й заохочувати його до дачі обітниці. Випитував і про Вініція, але лігієць відповідав на його запитання неохоче, повторюючи, що з уст самого Вініція почує те, що має почути. Розмовляючи в такий спосіб, здолали, врешті, далекий шлях, який одділяв помешкання грека від Затибря, й опинилися перед будинком. Серце Хілона почало знову битися неспокійно. Зі страху видалося йому, що Урс поглядає на нього якимось ласим поглядом. «Невелика втіха, – мовив подумки, – якщо мене вб'є ненавмисно, я волів би, в усякому разі, аби його розбив параліч, а разом з ним і всіх лігійців, що дай, Зевсе, якщо зможеш». Так розмовляючи, загортався щоразу дужче в свою галльську одежину, повторюючи, що боїться холоду. Врешті, коли, пройшовши через сіни й перший двір, опинилися в коридорі, що вів до саду біля будиночка, раптом зупинився і сказав:
– Дозволь мені перевести дух, інакше ж бо не зможу розмовляти з Вініцієм і давати йому рятівні поради.
Сказавши це, не рушив з місця – бо хоча повторював собі, що ніяка небезпека йому не загрожує, одначе від думки, що постане серед тих таємничих людей, яких бачив ув Остріані, ноги його злегка тремтіли.
Тим часом із будиночка долинув спів.
– Що це? – запитав.
– Кажеш, що ти християнин, а не знаєш, що в нас є звичай після кожної трапези славити Спасителя нашого співом, – відповів Урс. – Міріам із сином мусила вже повернутись, а може, й апостол із ними, бо щодня провідує вдову та Криспа.
– Веди мене просто до Вініція.
– Вініцій у тій кімнаті, де і всі, бо вона найбільша, а решта – самі темні кубікули, куди ми тільки спати ходимо. Ходімо вже – там одпочинеш.