Звук шкрябання.
БІЛЛІ Не шкрябай по ящику з боєприпасами. Він дасть Тобі якось за це по лапах.
ФРЕНКІ Мені вже свербить!
БІЛЛІ Чи не послати нам їм ще одного листа?
ФРЕНКІ Але такого, що прискорює пульс, підвищує тиск. Під три чорти з ними.
БІЛЛІ А що ми напишемо?
ФРЕНКІ «Нікому цього не кажи!»
БІЛЛІ Зрозуміло.
ФРЕНКІ Я готовий себе ущипнути. Мені нічого не спадає на думку.
БІЛЛІ То вщипни!
ФРЕНКІ Ой! Ой! Ой!
БІЛЛІ Усе ще нічого?
ФРЕНКІ Я знаю!
БІЛЛІ Напевно те, що треба.
ФРЕНКІ Вони мусять піднятися вище.
БІЛЛІ Горішка бажаєте? А може, дати Тобі щигля?
ФРЕНКІ Облиш свої горіхи! На останньому поверсі одна кімната мусить звільнитися. Дай сюди картотеку! Хто смажиться зараз там, нагорі?
БІЛЛІ Як високо? На 57-му поверсі? Нібито це — останній.
ФРЕНКІ Дай сюди! Пан Міссісмістер. Ану ж бо, спробуймо.
БІЛЛІ Як?
ФРЕНКІ Він мусить забратися геть. Ми на нього наскочимо. Одним махом я скочу йому на груди. І він з переляку спакує свої валізи.
БІЛЛІ Він звільнить кімнату, а вони займуть. А потім?
ФРЕНКІ Потім вони ширятимуть у небі, змушені економити задушне повітря. Втратять ґрунт під ногами. Їм запаморочиться в голові. І вони плюватимуть — спльовує — плюватимуть на небесну землю. Він знову спльовує.
БІЛЛІ Небесна. Так буде скоріше.
ФРЕНКІ Ох, як добре!
БІЛЛІ Ах, як добре, що ніхто не знає, що я — Біллі —
ФРЕНКІ А я — Френкі —
БІЛЛІ Полохлива, ручна —
ФРЕНКІ Білочка спритна й метка.
У залі суду
СУДДЯ Справді, з тих чи інших причин з кімнати на останньому поверсі виселився чоловік.
ДОБРИЙ БОГ Портьє нагадав про чайові, які отримав від них обох, і переселив їх. З кімнати нагорі відкривався дивовижний вид. Унизу лежав світ, залишений у польоті. Одним оком можна було вже бачити місяць, а іншим ще сонце. Море зримо здіймалось шатром вдалині й затягувало кораблі з димом донизу, до іншого континенту.
СУДДЯ Що це був за маневр з переселенням? Чи не думали Ви, що нагорі зможете діяти непомітніше?
ДОБРИЙ БОГ Ні, тільки швидше. Я лише підштовхував речі, які вже не можна було зупинити. А потім мені стало їх жаль, бо в них майже зовсім не залишилося грошей. Я хотів заощадити їм усі клопоти, які могли б їх відволікти. Ви ж знаєте, які дорогі кімнати на останньому поверсі.
СУДДЯ зверхньо Ще й співчуття. Так, я знаю. Гортає сторінки. Чи справді ми наближаємося до останньої ночі?
ДОБРИЙ БОГ До тієї, що настала як найостанніша перед останнім днем. З нестримною температурою. Гаряча, мов жар. Вентилятор був непритомний.
СУДДЯ Так, як сьогодні.
ДОБРИЙ БОГ Лід танув у склянці ще перед тим, як потрапляв на вуста.
СУДДЯ І в них не виникало жодного сумніву?
ДОБРИЙ БОГ Вони мали листа і вірили слову.
У кімнаті 57-го поверху
ДЖЕННІФЕР Поглянь. Знову натяк. Знову знак. Ніжно. Добрі, милі білочки.
ЯН Переїзд ввечері. В’їзд просто в ніч.
ДЖЕННІФЕР Я покладу свою щітку для волосся біля Твоєї. Розставлю Твої книжки. Повішу Твою куртку біля своїх спідниць. Мені хочеться зараз розкласти й порозставляти все так, ніби це — навіки. Що за мить! І я хочу закарбувати у своїй пам’яті назавжди: тиха ніч і волога спека, мерехтливий острів, над яким ми здійнялись, і свічка, яку ми тут спалимо, щоб додати йому ще більше сяєва, не на честь кого-небудь, а лиш так.
ЯН Іди сюди! Викинь із рук те, що тримаєш. Викинь усе назавжди. Я відчуваю, що ніколи краще не знатиму, на якому градусі довготи й широти я перебуваю, і не знатиму краще, ніж у цій випадковій кімнаті, що лежить в основі всього. Це відчуваєш найкраще саме тут, де немає землі під ногами. Тут — простір. І Ти даєш тут притулок у себе мені, чужинцеві.
ДЖЕННІФЕР Я стелю йому постіль і ставлю біля нього глек із водою, бо він прийшов здалеку і мусить знову йти далі.
ЯН Та він іде навпомацки в темряві й не може вийти на шлях. Окрім того, він викликає своїм разючим чужоземним акцентом подив, і ще не може вселяти довіри. Я б хотів зараз мати карту, яка мене роз’яснить Тобі: усі пустелі в моїй душі, плями пісочного кольору й білі тундри, а також незаймані зони. Але там є й один новий зелений рисунок, який засвідчує те, що замерзле озеро в моєму серці починає танути.
ДЖЕННІФЕР Нарешті. Нарешті.
ЯН І я хотів би отримати книжку, з якої дізнаюся, що коїться у Тобі, який там клімат, вегетація й фауна, хто — збудники Твоїх хвороб і їхні німі потаємні противники у Твоїй крові, а також живі істоти, щонайменші, яких я переношу собі поцілунками. Я хочу побачити те, що відбувається тут тепер, уночі, коли Твоє тіло, залите світлом ілюмінацій, тепле й збуджене, прагне зустрінути свято і торжество. І я вже бачу: прозорі плоди й коштовні камені, сердолік і рубін, сяючі мінерали. Кров’яне русло, перетворене на феєрію. Я хочу дивитися. Я хочу бачити.