Оголити усі пласти. Оболонку ніжної плоті, білу шовкову шкіру, яка обтягує Твої суглоби, ненапружені м’язи, полиск кісток, блискуче відполірованих, глянець, що виграє на вигинах Твоїх оголених стегон. Тьмяне світло у Твоїх грудях, стрімкий злет оцих ребер.
Я хочу бачити все, дивитись на все.
ДЖЕННІФЕР Я готова для Тебе зробити ще більше, готова нарозхрист відкрити себе для Тебе й перейти у Твоє володіння всіма фібрами своєї душі, як це і має бути: від голови до п’ят.
ЯН Хочу бачити й чути. Притулитися вухом до Твого тіла, бо ніколи там не панує тиша: у легенях здіймається й опускається хвиля повітря, чути шум клапанів біля шлуночків серця, полохливий звук, коли Ти ковтаєш, а також легкий хрускіт у руках і ногах.
ДЖЕННІФЕР Я хочу, щоб Ти мене вислухав. Бо не можу мати перед Тобою жодних секретів.
ЯН Чи зможу я розгадати всі таємниці? — О, мене захоплять і не відпустять ревнощі, перш ніж дізнаюся про містичні барви всередині, сповнені таємниць коридори, які ведуть крізь палати клітин, розсипану сіль у тканинах, личини та лампіони, які містяться в них, мозаїчні підлоги із зображеннями зниклих міфів. Дірчава субстанція кістки й кістковий мозок. Про всю розкішну споруду, якою є Ти, і яка має безслідно зникнути.
ДЖЕННІФЕР Чи я вже зникаю? І чи не зникаю заради Тебе?
ЯН У такому разі на світі замало часу. Бо до того, коли все відкриють і запишуть у вигляді формул, я ще не встигну збагнути голубіні Твоїх ніжних очей і білявих степів волосинок на Твоїй шкірі. Навіть тоді, коли все вже стане відомим, створеним і знову зруйнованим, мене ще заманюватиме лабіринт Твоїх поглядів. І схлипування, яке підіймається Твоїми дихальними шляхами, вражатиме мене, як ніколи.
ДЖЕННІФЕР Так мало часу. Замало часу.
ЯН І тому я хочу обіймати Твій скелет іще як скелет, і чути, як цей ланцюг дзеленчить на Твоїх кістках у день Страшного суду. Я хочу взяти прах Твого серця й пригорщу пилу, яким Ти станеш колись, до своїх вуст зотлілих і задихнутись від них. І ніщо, в яке перетворишся Ти, огорнути своєю недійсністю. Я хотів би бути з Тобою до кінця своїх днів і сягнути дна прірви, в яку я з Тобою падаю. Я хочу з Тобою дійти до кінця, до самого кінця. Я хочу повставати проти кінця любові, щомиті й до самого кінця.
ДЖЕННІФЕР До мого кінця. Вимов це до кінця.
ЯН Тут від самого початку присутня ницість, і жодне блюзнірство не сягне її рівня. Чи має хтось право нам вказувати, якою має бути любов, це вогненне письмо, яке на наших очах погасне, лиш тільки ми до нього наблизимося? Хто вигукнув гасло, що Бог помер? Або провалився в громові нетрі?! Або те, що його немає? Чи не надто мало тут звинувачень за надто короткий час? Нехай ми вирвемо наші серця за ніщо, щоб лиш заповнити жалісним наріканням пустку, і Ти готова за це померти?! О, ні. Люби мене, щоб я не міг спати, не міг перестати Тебе любити. Люби мене, щоб між нами була лише згода. Бо чому ж я не мав би Тебе обіймати, завдавати мук, і в Тобі зневіритися в усьому? Чому мені має хтось вказувати, як часто й довго я маю тримати Тебе в обіймах, я ж бо хочу цього завжди, я хочу володіти Тобою назавжди!
Я не хочу зараз лишити Тебе, обманути у світі мрій і дати себе обманути в солодких снах. Я хочу того, чого не було ще ніколи: я не хочу кінця. І залишиться ліжко, на одному кінці якого ударяють один об одного айсберги, а на іншому хтось розкладає вогнище. А обабіч: не ангели, а парасольки суцвіть тропічних рослин, глузування папуг і сухі гірлянди з голодного краю. Не засинай, я прошу Тебе.
ДЖЕННІФЕР Я більше не буду спати. Я не залишу Тебе.
ЯН То йди сюди. Я тут разом з Тобою, проти всього, що є. Час починає збігати в протилежному напрямку.
У залі суду
СУДДЯ Про що тут ідеться?
ДОБРИЙ БОГ Про інший стан. Про вихід за межі. Про те, що ні Ви, ані я не брали ще до уваги.
СУДДЯ стримано Ми мали тут справу з усіма можливими випадками.
ДОБРИЙ БОГ Ви маєте справу тільки зі мною. А з цим випадком — жодної.
СУДДЯ Яка самовпевненість. — Чи не хочете Ви запевнити, що історія Еллен Гей і цього Бемфілда, як і всіх інших, яких Ви —
ДОБРИЙ БОГ Яких я? Що саме, я?
СУДДЯ Історія тих, кого вбили, перебігала подібно?
ДОБРИЙ БОГ Цього я не можу стверджувати. Кожна історія відбувалася іншою мовою. І кожна по-іншому закінчувалася безсловесністю. І час, у який кожна із них занурювалася, був іншим. Однак той, хто цим не займався, мабуть зможе побачити тут подібність. Так, як подібність існує поміж двоногими. Хоча всі вони мали схильність розірвати природні пута, щоб потім не віднайти у світі опори. Чи ж не прийнято говорити, що не завжди є винними вбивці, що деколи винні вбиті?