Усі імпланти та протези були автономними пристроями, оснащеними досить потужним комп’ютером і не менш потужним програмним забезпеченням. За наявності декількох імплантів їх можна було об’єднати в систему й синхронізувати, перетворивши людину на майже досконалого біоробота. Утім, навіть у таких біороботів на вечір сідала батарея. І якщо раніше на нічну підзарядку ставили лише смартфони, то тепер «тюнінговані» особистості підзаряджали самих себе на спеціальних «зарядних» ліжках. Щодо природних недуг, то їх у майбутньому могли замінити комп’ютерні віруси для імплантів, як і біохакерські атаки на них. Хоча до цього ще було далеко.
Якщо на «тюнінг» кінцівок чи інших органів наважувались не всі, то зі смартфоном Wavephone 23s усе було інакше. Люди стали настільки невіддільні від своїх поштових скриньок, акаунтів у соцмережах, Інтернету та віртуальної реальності, що смартфон став частиною самої людини вже буквально. І корпорація Wave у цьому допомогла. За функціональністю Wavephone 23s міг зрівнятись із найсучаснішим комп’ютером, а розміром був усього декілька сантиметрів і вживлювався в потилицю. Тому його не можна було ні вкрасти, ні загубити. І він чудово інтегрувався з іншими імплантами.
Усі продукти Wave працювали на операційній системі Epsilon 9.0. Після вживлення імплантів відбувалось автоматичне під’єднання до мережі Інтернет та встановлення OS Epsilon, яка постійно оновлювалась. Біоплагіни для «розширення» можливостей імплантів продавалися окремо, і їх можна було придбати у Wave-store.
Управління в OS Epsilon здійснювалось через меню додаткової реальності, яке виводилося лінзами прямо на очі. У меню можна було перевірити стан кожного імпланта, змінити його налаштування і таке інше. Робилось це або голосовими командами, або рухами пальців по «віртуальному тачпаді», незалежно від положення самої руки, або навіть «силою думки». Останнє означало управління через рівень концентрації: якщо людина зосереджувалась, контактні лінзи реєстрували електричні хвилі з мозку та виконували певну команду.
Загалом складалося враження, що технології могли продовжити еволюцію людини до безкінечності. А трансгуманізм за таких умов ставав ледь не новою релігією.
Джеймі уже місяць обирав собі тюнінг для тіла. Він хотів стати справжнім біороботом, прокачатись по повній, встановити всю систему з потиличним смартфоном та купою інших імплантів. Пройшовши по декілька разів усі частини Deus Ex, хлопець вирішив, що настав час самому стати «аугментованим»! Він назбирав уже чималеньку суму, і не вистачало зовсім трошки. Але хлопець був у передчутті, бо саме сьогодні батьки мали перерахувати нову порцію грошей, і тоді він здійснить таке бажане придбання.
Поки ж він мав лише лінзи від Wave з додатковою реальністю, які були під’єднані через bluetooth до його смартфона Wavephone 22s у кишені. Лінзи показували меню зі смартфона, могли знімати фото, відео і таке інше. Хоча кого цим уже здивуєш? Права лінза мала ледь помітне відгалуження з досить чутливим сенсором для вловлювання звуку. Тому навіть не дуже голосні команди фіксувалися добре. І це було куди зручніше, ніж окуляри, які випускали на початку століття.
Тепер же хлопець поспішав на тренування з баскетболу. Годі й казати, наскільки цікавішим міг стати цей вид спорту, як і решта інших, через використання гравцями тюнінгу. Джеймі вже бачив, як він кладе вирішальний слем-данк, відриваючись від супротивників після активації адреналінового біоплагіну, що діяв на імпланти, як окис азоту на автомобіль.
Надворі Джеймі чекав його ховербайк. Він був уже заведений та готовий до руху. Хлопець активував OS Epsilon на смартфоні фразою «Епсилон старт», щоб система змогла розпізнавати певні слова чи фрази як команди до дії. Голосова команда «Байк» завела електромагнітний двигун мотоцикла, що був інтегрований зі смартфоном та лінзами.
Джеймі любив літати на ховербайку, піднімаючись на висоту пташиного польоту і досягаючи швидкості у 260 км/год, а на спеціально відведених повітряних трасах — до 450 км/год. Більше байк поки не витискав. На ринку вже з’явились імпланти й під ховербайки, які вживлювались у тіло спеціально, щоб стати зі своїм байком практично єдиним цілим, єдиним організмом. Але для Джеймі вони ще коштували задорого.
Сівши в сидіння, його руки і ноги зафіксувались спеціальними кріпленнями, а перед очима з’явилось меню OS Epsilon. На байку воно транслювалось уже не через лінзи, як зазвичай, а на склі перед пілотом. Скло не лише захищало від вітру, а й слугувало спеціальним екраном з усією навігаційною інформацією. Інтегрованість OS Epsilon з байком була майже абсолютною, тому лінзи «знали», що в режимі пілота вони мають вимикатись.