На ховербайку він ще раз піднявся над будівлею вокзалу, щоб роздивитись ховеркар, який залетів у ворота і приземлився на даху. Це був звичайний чорний Кадилак, який не мав жодних номерів чи інших розпізнавальних знаків. Джеймі розвернувся і полетів геть.
Він дістався якогось кафе і вирішив там все обміркувати. «А хто мене взагалі звідти витягнув тоді? — думав він. — Може, сам якось дістався госпіталю? Чи у таксі хтось вкинув? Але я прокинувся не біля входу у госпіталь, що дивно, а на якомусь полі чи в парку… Не пам’ятаю вже… Зрештою, якщо я платив за таксі, то це має залишитись в онлайн-платежах…» Він увімкнув Epsilon і зайшов на свою банківську сторінку. Останній платіж там був від 5 вересня, і це було таксі, але, як він зрозумів, до Центрального вокзалу. Значить, потім або його власноруч відвезли і викинули в парку біля Медичного центру, або вкинули у таксі і вказали в автопілоті те місце висадки, заплативши за нього.
У будь-якому випадку слід було перевірити, чи є у тому парку камери спостереження. Було б ідеально дістати маршрути та оплати всіх таксі за ніч з 5-го на 6 вересня… Проте це було практично нереально, тим більше, що служб таксі було море, і у кожної своя база… Тому спочатку камери. Він почав думати, через кого це можна зробити. «І немає в кого запитати… — з відчаєм міркував хлопець. — Хоча, чому ж немає…» Він згадав, що Ахмад, його напарник по команді і брат Латіфи (згадавши про Латіфу, він здригнувся), працює в ІТ-компанії, яка обслуговує муніципалітет, і, можливо, має якесь відношення до камер спостереження по місту.
«Треба з ним зв’язатись», — вирішив Джеймі і зателефонував Ахмаду. Той, як виявилось, саме відзначав якесь свято, був дуже радий чути товариша і запрошував до себе на урочистості у Дірборн. Це, звичайно, не входило у плани Джеймі, але там він міг переговорити з Ахмадом хоч у загальному, та й Латіфу міг побачити… Вирішено було летіти у Дірборн.
5
Дірборн був невеликим містом біля Детройта з близько 140 тисячами жителів. Більше двох третин з них були мусульманами. Ще з кінця минулого століття місто вважалось мусульманським центром США. Там уже тоді знаходився Американський ісламський центр, у якому розташувались водночас і найбільша мечеть Північної Америки, і Державний арабо-американський музей та багато іншого. На стику століть частка мусульман у Дірборні становила близько третини, але у ХХІ столітті постійно росла і згодом почала домінувати.
Того дня весь мусульманський світ, і Дірборн також, святкував найбільше релігійне свято ісламу — Курбан-байрам або свято жертвопринесення. Того року воно припало на 13 вересня. Згідно з Кораном, ангел Джабраїл з’явився до пророка Ібрагіма уві сні і передав йому веління від Аллаха принести у жертву сина. Ібрагім узяв свого сина Ісмаїла і в покірність Аллаху почав приготування. Згідно зі священними текстами, сам Ісмаїл знав про свою долю і не пручався, бо також був покірний Аллаху і батьку. Це виявилось випробуванням, і останньої миті Аллах наказав замінити сина ягням, а згодом дарував Ібрагімові народження другого сина — Ісхака.
У цей день мусульмани з самого ранку здійснюють повне омивання, одягають новий найкращий одяг та йдуть до мечеті на молитву — намаз. Після вранішньої святкової молитви приносять жертву, зазвичай ягня. Приготоване м’ясо прийнято ділити на три частини: одну залишати для частування родині, другу дарувати бідним сусідам чи родичам, а третю роздавати як милостиню тим, хто про це просить. Святкуючи, люди збираються групами на вулицях чи у дворах і співають славослів’я Аллаху. По полудні усі повертаються до мечеті, де імам або мулла виголошує проповідь на честь Аллаха і Його пророка.
Джеймі саме встиг на частування в родині Ахмада. Той був дуже радий бачити гостя у такий святковий день і посадив його біля своєї сестри Латіфи, чому Джеймі дуже засоромився. Родина у Ахмада була велика, і людей було повно як у будинку, так і надворі. День видався ясний і теплий. Усі були дуже веселі та щасливі. Джеймі пригостили шматком запеченого ягняти, яке було справді дуже смачним. Утім, хлопець мав принаймні коротко обговорити з Ахмадом свою справу, хоча й відволікати товариша у такий день було дещо незручно.
Джеймі спіймав Ахмада в момент, коли одні його співбесідники вже відійшли, а інші ще не оточили, і спробував поговорити.
— Друже, у мене є одна справа до тебе. Це дуже важливо.
— Звісно, кажи.
— У мене сталася трагедія. Може, ти чув, зник мій друг і сусід Картер…