— Так, сестра розповідала про це… Мені дуже шкода…
— Але ти можеш допомогти. Вислухай. Є надія, що він ще живий, хоча і невелика. Останнє його місцезнаходження було біля Центрального вокзалу Мічигана. Ти знаєш, що це за місце… Там сталася аварія, і Картера визнали загиблим, хоча тіла немає. Але навіть не в цьому справа… Дивись, мені потрібні записи з камер спостереження за ніч з 5-го на 6 вересня у парку біля Медичного центру Детройта…
— Чекай… Але ж це зовсім в іншому місці. Яке має відношення…
— Я знаю… Довго розповідати. Якщо ти можеш дістати щось по вокзалу за ту ніч, а також за попередню, я буду дуже вдячний. Але я чомусь упевнений, що ці записи, якщо і є, то недоступні. А записи біля госпіталю можуть навести мене на слід…
— Джеймі, ти мене трохи ошелешив. Я навіть не знаю, чи це можливо… Це не так просто. Та й незаконно, ти маєш розуміти…
— Я розумію…
— Якби ти мене попросив це в якийсь інший день, я, скоріш за все, відмовив би… Але сьогодні ти — мій гість. Я не буду нічого обіцяти. Сам я цього точно не зроблю. Давай я пораджуся з деякими людьми, і спробуємо щось придумати…
— Друже, я буду вдячний тобі до кінця життя!
— Я бачу, що це для тебе важливо. Життя друга. Ми спробуємо. Але давай детально обговоримо завтра.
— Добре, я розумію.
— Побудь сьогодні у нас. У тебе змучений вигляд, до речі. Я тебе навіть не впізнав спочатку… Через півгодини буде проповідь аятоли Сайфуллаха ібн Хальдуна у мечеті. Це велика подія для Дірборна. У нас також зараз не все так просто. Але то таке… Сходиш із нами послухати?
— Але ж я не мусульманин…
— Послухати може кожен. Я тебе запрошую. А поки відпочинь, — Ахмад повернувся у бік столу. — Правда, сестра моя красуня?
— Не те слово!
— Вона розповідала мені, що зустріла тебе в лікарні і ви потім літали до вокзалу… Чекай, а це не за той день тобі треба записи?
— За той… — зніяковів Джеймі. — Це дійсно довго пояснювати…
— Гаразд. Піди поки до Латіфи. Через півгодини вирушимо на проповідь.
Джеймі було незручно, що Ахмад зрозумів, що йому потрібні записи про самого ж себе, але це було вже неважливо. Зрештою Ахмад його друг, ще й релігійний. Джеймі відчував, що йому можна довіряти. Та і втрачати вже було нíчого.
Хлопець підійшов до Латіфи і сів біля неї за святковим столом.
— Дуже смачно у вас! — почав він.
— Справді? Ягня готували ми з дівчатами. Це наша коронна страва. Мене мати навчила ще в дитинстві.
— Гарна у вас сім’я, так багато людей. Усі такі щасливі, — сказав Джеймі і знову засмутився, пригадавши свою «родину». Але швидко повернувся до Латіфи.
— Дякую. Це наше найголовніше свято у році.
— А що воно означає?
— Відданість Аллаху. Аллах хотів випробувати Ібрагіма, наскільки той відданий Йому. Чи готовий він пожертвувати навіть сином заради Аллаха. Ібрагім покорився, бо повністю довіряв своєму Богові, і Аллах в останній момент наказав замінити сина ягням. Аллах завжди з нами. Він милосердний, навіть якщо до останньої миті здається, що виходу немає.
— Ох, як я розумію, як це.
— А що з твоїм другом? Ти знайшов його? Я тебе не бачила відтоді.
— Ні, в тому-то й справа. Тому я і тут. Потрібно було з Ахмадом поговорити. Поліція каже, що Картер загинув під час аварії на вокзалі і через якісь хімічні речовини не залишилось навіть тіла. Я у це не вірю.
— Жах! Мені дуже шкода… Така прикрість… А Ахмад тобі може чимось допомогти?
— Ще не знаю. Сподіваюсь на це.
— Джеймі, я тобі бажаю успіхів у цій справі. Ти справжній друг, якщо так переймаєшся за Картера. Я сподіваюсь, що він ще живий і він тобі сам за це подякує!
Джеймі стало трохи ніяково. Добре, що Латіфа знала не все.
— Спасибі… Ти мені дуже допомогла тоді!
— Та я ж нічого такого і не зробила…
— Ні, морально в той момент ти мене підтримала, це було вкрай важливо. І зараз. Твої слова наче додають мені сили!
Латіфа засоромилась. Її чорні очі поглядали спідлоба на Джеймі, і від цього йому чомусь ставало жарко.
— До речі, а книжку ти читав потім? — запитала вона.
— Книжку?..
— Байрона…
— Ааа… Я геть про неї забув… Вона, до речі, має бути зараз зі мною, в куртці… Але, знаєш, мені було трохи не до цього…
— Так, вибач. Я таке питаю… Я розумію…
— Та ні, я обов’язково почитаю. Вона мені також тоді допомогла. Там цікаві думки… Дуже незвичні. Я ж узагалі майже нічого не читав у житті. Тільки слухаю. Реп там, те се…
— А я реп не люблю… — відповіла Латіфа. — Мені більше щось душевне до вподоби, класичне. Але й мелодійний рок інколи слухаю.
— А це який? — з цікавістю запитав Джеймі.