— Ну, наприклад, Queen, Pink Floyd, Doors… Ти, може, таких і не знаєш…
— Та ні, щось пригадую…
— Хоча я і джаз люблю, блюз… Сінатра подобається… Знаєш, ось цю: «Heaven, I’m in heaven…»? Її зараз у рекламі «Раю 2070» крутять.
— «Рай 2070»? А що це, серіал новий?
— Та ні, ти що не чув? Це ж новий суперпроект. Будуть людей робити вічно живими і вічно молодими. Правда, не всіх, а лише тих, хто пройде відбір. Глобальна комісія оголосила нещодавно… А зараз всі відомі музиканти, спортсмени, політики рекламують.
— Цікаво… Я щось зовсім не чув про це.
— Та лише тиждень, як з’явилась реклама.
— І що ж там треба робити, щоб пройти відбір?
— Поки не кажуть. Секрет якийсь. Скоро має бути офіційний старт проекту. Тоді, напевно, і дізнаємось. Я також думала, може, спробувати, але у нас із цим дуже жорстко тут. Ми взагалі немов гетто. Імами нам суворо заборонили вставляти ID-мікрочіп під загрозою вигнання з громади. Але по-іншому на роботу взагалі не влаштуєшся у Детройті. А тут перспектив нема — ми як відрізані від світу. Нам усі можливості вести справи з рештою країни перекрили через цей мікрочіп. Кажуть, що без чіпів ми всі терористи. А з тими, у кого їх немає, вести справи ніхто не хоче, це навіть карається якось.
— А в тебе він є?
— Так, інакше я б у лікарню не влаштувалась. Серед молоді у багатьох є. По-іншому ніяк. Це дуже засмучує наших старших. Вони навіть часто прикривають дітей, щоб імами не дізнались. І взагалі, багато молоді виїжджає звідси, бо коли в компаніях чують, що із Дірборна, то не завжди і брати хочуть, навіть якщо є чіп. Але раніше нас хоч не чіпали тут. Жили собі тихо, та й жили. А тепер почали на нас до суду подавати ось. Наче показились.
— А за що це?
— За «дискримінацію»…
— Кого ж ви дискримінуєте?
— Ну, приїхали до нас в мечеть якісь із Детройта, щоб тут їхню «зграю» обвінчали. Наче їм більше немає де «обвінчатись». Чоловіки одягнені як жінки, жінки — як розпусниці якісь, а багатьох узагалі не розбереш, що воно. І кажуть, що вони — одна сім’я. Наші їх і вигнали звідси. У нас таке взагалі гидотою вважається. Чоловік в ісламі має бути чоловіком, а жінка — жінкою. Хоча чоловіки і могли раніше брати декількох дружин, але лише щоб врятувати їх від бідності. Після воєн багато вдів було, а чоловіків мало. А те, що зараз робиться, — це харам, не можна! За це Аллах спалив Содом і Гоморру. Я вже мовчу, що зараз дітей штампують машинами, як речі. Хіба це нормально? Наші імами це також постійно засуджують ледь не на кожній проповіді. Хоч я і не завжди ходжу через роботу.
У Джеймі при словах про «штампування» дітей знову здавило в душі, але він не подав виду.
— Так а що далі? — запитав він. — Вигнали ви їх, і що?
— Ну от, подали на нас до суду. За «дискримінацію». Не маємо права, бачте, їм відмовляти. Бо за законом їхня «зграя» — це така ж сім’я, як і інші. І вони також мають формальний статус «шлюбу». А оскільки наша мечеть за ліцензією здійснює «шлюбні церемонії», то і їхній «шлюб» також під це підпадає. Хоча раніше, я чула, за «дискримінацію» подавали до суду лише на приватних осіб — фотографів там, кухарів — за те, що вони відмовлялись обслуговувати «вінчання» цих «зграй». А тепер от Глобальна комісія вирішила: а чим, власне, послуги релігійних установ відрізняються від послуг кухарів чи фотографів? Кажуть, нічим. І нікому нема діла, що у мусульман уявлення про шлюб зовсім інше… Ми тут залежимо від держави, яка встановлює закони і дає визначення, що таке «шлюб»… А ці зі «зграї» ще й таку суму загнали за «моральну шкоду», що і взяти тепер нíде.
— А що, вже є рішення?
— Так, тиждень назад було. Програли. А судила ще й не людина, а якась програма, бот, чи що. Типу неупереджений. Без апеляції. Кажуть, доведеться віддавати майном, можуть і наш Центр забрати, нашу мечеть головну. Зараз всі у нас про це говорять. Ніхто не знає, що буде далі. Люди бояться. Хоча й виду не подають сьогодні, бо свято. І я боюся трохи.
— Ну, годі тобі. Все буде добре. Ти ж казала, Аллах завжди з вами.
— Так, це правда. А ти віриш в Бога?
— Я?.. Та якось ніколи про це і не думав. Напевно, ні.
— Тоді тебе може зацікавити проповідь великого аятоли Сайфуллаха ібн Хальдуна. Він сьогодні буде виступати у Дірборні. Ми так довго на це чекали.
— Так, мене Ахмад уже запросив, дякую. Піду послухаю з вами.
— Ось, до речі, і він.
До них підійшов Ахмад:
— Бачу, вам добре тут. Ходімо, вже будемо йти на проповідь. Усі збираються. Джеймі, ти ж з нами?
— Так, звичайно. Я ж пообіцяв, — посміхнувся він. — Мені самому цікаво.
6
Американський ісламський центр був побудований у 2005 році і виглядав як класична мечеть, яким власне і був. Великий золотий купол посередині, два малих по боках та високі башти-мінарети надавали мечеті величності, навіть урочистості. Разом з тим, від неї віяло якоюсь силою, потужністю, готовністю дати бій кожному невірному. Це, скоріше за все, було пов’язано саме з мінаретами, які, мов списи, були встромлені у землю і готові будь-якої миті бути задіяними для захисту святині.