7
Почалося те, що Джеймі любив найбільше. Почався бій. Усі раптом згадали слова аятоли, що у такий день, в Курбан-байрам, прийнято кидати камінням у диявола для його приниження. Цей ритуал був обов’язковим, і ось випала така нагода. Але каміння, варто сказати, дещо модернізувалося з часів пророка Ібрагіма.
Мусульманська громада Дірборна не гаяла часу останні роки і створила новітню систему безпеки для мечеті. На верхівках двох мінаретів негайно увімкнулись приймачі для формування електромагнітного захисного поля над святинею. Ці приймачі з’єднались між собою та з чотирма точками на землі, двома перед мечеттю і двома позаду неї, утворивши своєрідне пірамідальне укриття. Зберегти у цілісності мечеть було священною задачею для мусульман, тому захисне поле було найсучасніше і могло витримати сотні плазмових ударів потужністю в десятки терават.
Щоправда, задачею дронів і не було руйнування мечеті. Принаймні поки що. Вони мали перекрити до неї доступ, утворивши електромагнітне поле більшого радіуса і накривши вже існуюче поле, «законсервувавши» таким чином свою ціль. Для цього дрони поділялись на два типи: будівельні, які мали розташуватись по периметру і конструювати поле, з’єднуючи його ланки між собою, та власне бойові поліцейські дрони, що мали супроводжувати цю операцію, відбиваючи напади правовірних.
Мусульмани, звичайно, дивитись на це спокійно не збирались. Хоча одразу після створення Союзу G17 Глобальна комісія видала директиву, якою забороняла вільне носіння зброї на всій території Союзу, але чимало штатів Північної Америки з цим не погодились. Довелось піти на тимчасові компроміси. Тому нову зброю уже не продавали, але стару примусово не вилучали. Її влада викуповувала за гроші, і, варто сказати, багато хто здавав. Проте не жителі Дірборна.
Вільне носіння зброї для них було гарантією того, що Глобальна комісія поки їх не чіпатиме. Вільна людина — це озброєна людина, вважали вони. Яка може дати раду навіть поліцейській державі, якщо та перетне межу. І зараз настав час це продемонструвати.
Люди тим часом метушились, жінок і дітей хутко виводили з місця зіткнення. Аятолу вже давно посадили у броньований ховеркар і відправили у безпечне місце. Пролунав голос диктора спочатку англійською, потім арабською: «Чоловіки залишаються на майдані!». Власне, «аль-мейдан» з арабської і значить «площа, парк або поле битви». Ахмад відразу потягнув Джеймі до ховеркара, де у нього запасливо були прибережені декілька плазмаганів.
Дехто стріляв по дронах із землі, але більшість піднялись на своїх ховеркарах у повітря, взявши хоча б одного стрілка на пасажирське сидіння. Почалася справжня повітряна дуель. Утім, сили були явно нерівними. Більшість людей не були професійними військовими — хіба що по кілька разів на місяць стріляли у тирі чи по банках десь на природі. І повітряні баталії з поліцейськими дронами ніхто з них, ясна річ, не проводив.
Останні ж працювали дуже методично і скоординовано. Це були уже не ті перші дрони, що з’явились на початку століття і літали на пропелерах. Тепер вони мали електромагнітні двигуни, аналоги яких використовували для ховеркарів та інших літальних засобів. Зброя на дронах була двох видів: лазерна, щоб стріляти на ураження, та електрошок, якщо потрібно було лише знешкодити супротивника. Зараз вони використовували другий варіант. Хоча у разі його недієвості, або якби програма ідентифікувала посилену загрозу, ввімкнувся б режим лазера.
Дрони або те, що ними керувало, швидко зрозуміли суть загрози. Та яку саме тактику їм необхідно обрати у протистоянні із купою незлагоджених між собою ховеркарів, а також близько сотнею наземних ворогів. Якщо після перших пострілів правовірних рух дронів збився на дещо хаотичний, то дуже швидко така хаотичність пройшла. Практично через хвилину вони почали діяти як єдиний організм, мов величезний косяк риб з океанських глибин, що виконував технічні і скоординовані піруети у небі, ухиляючись від пострілів.
Вони розділялись на декілька груп і обирали собі мішень, планомірно її переслідуючи, аж поки не знешкодять остаточно. Будівельні дрони тим часом розгортали свою роботу на землі в оточенні цілої «стіни» інших дронів, що закривали їх від пострілів. Ховеркари хоча й також намагались діяти злагоджено, але це їм не вдавалось. Подекуди вони заважали одне одному, потрапляючи під дружний вогонь та падаючи підбиті на землю. Навіть знищивши декількох будівельних дронів, на їх місце швидко прилітали інші, немов у мурашнику.