— Я не піщинка, — відповів Картер.
— Ми тобі доведемо протилежне.
— Але ж ви говорили, що людина — це король природи.
— Ти плутаєш питання й твердження. Я питав, чи є людина королем. Така моя робота — ставити питання. А хто не вміє слухати, той чує те, чого немає.
— Ви майстер крутити словами, — сказав Картер.
— Мені це не потрібно, — відповів Вакх. — Усе навколо доводить мою правоту. Подивись на людей, вони дійшли до вершини розуму, до вершини знань, але ці знання лише примножують їм печаль. Ці знання висушують їхні душі, не дають відповіді на питання, для чого жити! Ти думаєш, лише я один думав про самогубство у цьому раціоналістичному світі? Та сьогодні кожен про це думає, не розуміючи, для чого йому це все треба! Весь світ у своїй гордості розуму, розклавши себе на мікросхеми, виявив, що людини то і не залишилось! Навіть піщинки не залишилось! Немає людини, Картере, немає! Що таке людина? Раціоналістичний розум не бачить людини у самій людині! Він бачить лише фізико-хімічні процеси. Але який у них сенс? Зізнайся, ти також не розумієш, навіщо і кому потрібне твоє життя.
— Я ще не зневірився знайти сенс.
— Ти його знайдеш тільки тут, тільки віддавшись стихії природи, забувши про свій нікчемний розум і порядок! Сонце раціональності самé підготувало нам ґрунт. Воно випалило все співчуття і милосердя з людського єства. Там уже нічого немає, що б стримувало бенкет еросу, і тепер він готовий увірватись туди назад з новою силою. І розум, дійшовши до вершини та не знайшовши сенсу в собі, вже не здатний чинити йому опір. Він відрікається від себе і поринає в пучину еросу.
— І що це має значити?
— Наше суспільство повертається в лоно природи, у дохристиянський час — ось що це значить! І нехай тебе технології не вводять в оману. Уся природа — всередині нас. Люди стерли зі своєї пам’яті Бога, абстракції розуму не торкають їхні душі, але природу в них не зітреш — і тепер вона торжествує. Ми повертаємось до бенкету еросу, який не знає меж, який не може бути лише для двох — він для всіх! У ньому немає кордонів, немає дозволеного й недозволеного, а є лише море пристрастей. Насолода і страждання тут зливаються в єдиний екстаз плоті. А технології нам лише допомагають вдовольнити цю плоть. Сім’я, мораль, релігія — усе це зайве і відмирає. Культ еросу, містика природи залишається єдиним, у що вірить наше суспільство! Або повірить дуже скоро! Нове язичництво наступає! — проревів Вакх.
Картер відступив назад, наче почувши щось страшне і загрозливе.
— І на цю тему у вас буде конференція? — запитав він нарешті з насилу вдаваним спокоєм.
— На цю тему у нас будуть практичні заняття! — розсміявся Вакх. — А ти там будеш чи не головною дійовою особою. Даліло! — знову, як громом, вигукнув він.
Цього разу дівчина не зайшла, а немов з’явилась нізвідки позаду Картера, наче й стояла там увесь час.
— Слухаю, — сказала вона.
— Забери його звідси. Він мені набрид, — наказав Вакх. — А потім зайдеш до мене… І Мессаліну захопиш із собою. Хочу з вами дещо… обговорити, — в очах його блиснуло, і він самовдоволено посміхнувся.
— Звичайно, — відповіла Даліла й посміхнулась у відповідь.
— А ти будь слухняним хлопчиком, — звернувся Вакх до Картера. — Тут високо. Так що з вікон у кімнаті сильно не виглядай. Утекти не вдасться. І ще. Я знаю, що твій ID-мікрочіп вже втрачений. Ми підготували для тебе тимчасову заміну. Даліло, одягни на нього браслет.
Даліла підійшла до Картера і взяла його за руку, замкнувши на ній електронний браслет.
— Так надійніше, — сказав Вакх.
— Що ж я робитиму весь цей час? — запитав Картер. — Дайте мені хоча б щось почитати.
— І що ти хочеш?
— Ну, хоча б «Книгу Іова».
— Такого не тримаємо! — голосно розсміявся кентавр страшним, глузливим сміхом.
Даліла при цьому розсміялася також.
— Ви ж самі казали… — почав Картер.
— Мало що я казав! Забери його звідси! — крикнув Вакх до Даліли.
Картера відвели у підготовану для нього кімнату на передостанньому поверсі і замкнули.
Частина 4