Глава 1
1
Сонце заходило відразу навпроти Джеймі. Він дивився на те, як помаранчеві та червоно-рожеві промені огортають будівлі Детройта, немов підбираючись до Пенобскот-білдінг, де сидів він сам. Хлопець відклав Байрона і одягнув помаранчеві окуляри. «Тепер ми в одному стилі», — подумав він. Окуляри у нього залишились ще з того дня біля мечеті. Йому вони подобались, як і все, що нагадувало про Латіфу.
Він уже майже весь день сидів на даху хмарочоса і думав про своє життя, чергуючи спогади із читанням «Манфреда». Тепер же, таке враження, компанію йому вирішило скласти втомлене сонце. У них із Джеймі було дещо спільне. Обидва наближались до закінчення пройденого шляху, за яким мав бути початок чогось нового. Це нове, принаймні для хлопця, могло означати не лише повернення до колишнього замкненого кола, але й вихід на свою власну траєкторію.
Він увімкнув на своєму бумбоксі ремікс на Non Phixion — «Say Goodbye To Yesterday». З перших же секунд почало лунати вже знайоме для нього звернення автора. Джеймі знав ці слова напам’ять і повторював їх губами: «Триста шістдесят п’ять днів у році ми переймаємось тим, щоб знайти істинний сенс життя. Ми граємось у непотрібні протиріччя. Протиріччя, що лише зростають. Живіть кожен день так, наче він може стати останнім…».
Ці прості, можливо, навіть банальні слова хлопець зараз сприймав через свій досвід, і вони наповнювались для нього особистою, такою відчутною для серця і душі повнотою. Немов чаша всередині нього заповнилась, і тепер від дотику до неї музичних хвиль сама починала звучати по-новому, не пусто, а з глибиною.
Жіночий голос тим часом співав на приспіві про те, що:
«We can live today, but we’re not promised tomorrow.
We can pass away, say goodbye to yesterday…»
Джеймі ще не хотів «pass away», у нього ще були тут незавершені справи. І так просто він їх точно не залишить. Ні-ні, справи треба довести до кінця. Роздати кожному по подарунку, на який той заслужив, а далі самому можна куди завгодно. І буде — що буде. Життєва енергія виточувалась у ньому, немов у стріли, які він мав випустити по усім своїм «друзям», і лише потім він зможе заспокоїтись. Не раніше.
А зараз повільна, але філософсько-вдумлива мелодія Non Phixion ніби огортала його, приводячи всі цеглини духу у правильну структуру, розставляючи все по своїм місцям, відновлюючи і збираючи. А також готуючи. Джеймі за останній місяць навчився бачити і слухати самого себе. Це вийшло якось непомітно, поступово. Загартовуючись і управляючи своєю пристрасною природою, остання стала для нього мов зброєю. Раніше вона стріляла хаотично і здебільшого у нього самого. Зараз він усвідомив себе вище неї, відділив себе від неї, подивився на свою нестримну природу і почав її приручати. Виходило не завжди. Але коли виходило, то дух керував пристрастю, коли треба — з нею зливаючись, її підсилюючи або навпаки заспокоюючи. І цим, здавалось, можна було перевертати гори. Без жодних імплантів.
Однак два тижні тому він перебував до цього лише на півшляху, будучи в горнилі подій, які сам же і викликав. Ці події не до кінця розв’язались і тепер. Скоріше, саме тепер, саме сьогодні вночі вони мали досягти своєї кульмінації. Але це буде трохи згодом, за кілька годин. Зараз же, оглядаючись назад, він дивився на останні два тижні, які провів у пошуках Картера.
2
Після того, як Ахмад йому повідомив, що ниточки ведуть до Вакха, який і тримає Центральний вокзал, постало питання про те, що це взагалі за фрукт і як краще на нього вийти. Ахмад, зі свого боку, висловив бажання допомогти другові з огляду на пережите нещодавно. Кидати зараз Джеймі одного у такій справі було б неправильно. Тим більше, Ахмад міг бути дійсно корисним. Він був класним програмістом, і його ніхто з банди Вакха не знав. На відміну від Джеймі, якого вже просканували при спробі пройти і, очевидно, запам’ятали ще з попередніх подій.
Лишались нез’ясованими питання, що взагалі за аварія відбулась того дня і як власне Джеймі дістався госпіталю. Але ці питання мали з’ясуватися по ходу, якщо вдасться. Головне було — знайти Картера. Або хоча б відповідь на питання, що з ним.
Ховербайк хлопця тим часом полагодили, і оскільки всі обвинувачення у спротиві поліції були зняті, розблокувався основний режим. Ахмад же полюбляв більш серйозні тачки. Він мав щось на зразок ховерджипа, великий і потужний. А також декілька пікапів для звичайних доріг. Такими ще також користувались.
Вирішено було роздобути більше інформації про Вакха і людей, що з ним і на нього працюють. Фотографії Вакха у них не було, тому залишалось орієнтуватись на його загальний вигляд, що впадав у вічі навіть сьогодні. Сунутися відразу на вокзал не було сенсу. Охорона їм точно довідки не дасть, а всередину не пропустить і поготів.