Спустившись на «третій поверх», він побачив, що поруч були ще три ліфти, які вели сюди ж, але звідки — невідомо. «Для супер-віп, напевно», — вирішив хлопець. Поруч розташувалась своєрідна рецепція з роботом, який вітав гостей:
— Сер, якщо ви потрапили до нас, значить ви — обраний! — почав робот.
«Ну-ну», — подумав Джеймі.
— Але у нас є деякі правила. Відеозапис у нашому закладі суворо заборонений. І не питайте, що буде за порушення, — робот посміхнувся, як зміг. — Наша система вже просканувала ваші ґаджети та імпланти при вході. Підтвердіть запит на кожному з них, щоб встановити пароль на функцію камери. Його буде знято при виході. Також повідомляємо, що усі гості з контактними лінзами від Wave мають покласти їх у спеціальні бокси на весь час візиту. Бажаємо гарного відпочинку!
— Немає вже чого класти, — сказав хлопець.
Він заблокував камеру на смартфоні, що йому позичив Ахмад, і пішов далі.
Дугоподібний коридор вивів до великої зали у формі амфітеатру. Було схоже, ніби знаходишся в Колізеї, побудованому під землею. Джеймі такого підземного закладу ще не бачив. На кожній сходинці розміщувались столики, за якими сиділи люди, випивали і розважались. Вечірка, таке враження, була в самому розпалі. Внизу амфітеатру була арена, на якій демонстрували розважальну програму. Джеймі побачив, що зараз там лев гризе людину, яка дуже сильно кричить. Люди при цьому сміялись і показували пальцем. Він відвернувся.
На останньому поверсі, де він перебував зараз, було четверо великих дверей із написами: «Вавилон», «Єгипет», «Содом» і «Рим». Джеймі зрозумів, що це мають бути двері до додаткових залів з кабінками чи ще чимось. Вони були розташовані так, що «Єгипет» був навпроти «Вавилона», а «Содом» навпроти «Рима», позначаючи таким чином кожну сторону амфітеатру.
Йому потрібен був «Вавилон». Джеймі підійшов до дверей, побачив там термінал з монітором і вставив картку. На моніторі висвітились вільні кабінки з описом того, які саме розваги можливі у кожній із них. «Знову ці кабінки», — подумав хлопець і прикро зітхнув. Таких розваг він ще дійсно не бачив. І краще б не бачив взагалі.
Раптом двері «Вавилона» відчинились, і звідти вибіг напівголий Ріккі Анджело з шаленими очима і в повному неадекваті.
— Де мої дівчата?! — крикнув він. — Я ще не завершив! Паскуди! Втекли?!
За ним ішли, очевидно, його охоронці.
— Сер, вам краще повернутись назад, — сказав один із них.
— Що?! Не вказуй мені! — крикнув Ріккі і відштовхнув охоронця. — Ви всі скоро будете біля моїх ніг! Усі! — звернувся він уже до гостей і пішов залом, штовхаючи тих, хто потрапляв йому під руку.
Джеймі дивився на це збоку, чекаючи, що подарує йому ця вистава. Він боковим зором кинув погляд на коридор і помітив, що декілька охоронців там ще залишились. Ріккі ж не вгамовувався.
— Я скоро стану головою Комісії! Рішення уже прийняте! — кричав Анджело. — А потім стану королем! Я стану! Я!
— Сер, вам дійсно краще… — спробував інший охоронець, але Анджело його відштовхнув.
— А таких, як ти, ми ліквідуємо! Усіх вас, пізанти драні! А потім ліквідуємо і Сім’ю! Вони думали, будуть помикати Комісією… Не на тих напали! Скоро будемо і їх читати! Усіх будемо читати!
— Кого це він збирається читати? — запитала якась пані у свого друга.
— Твої думки читати, дурепо! Твої! Якщо не читаємо вже зараз… — відповів Ріккі замість її кавалера. — А потім знищимо цих лузерів, які тут розплодились! І ти, вівця, у мільярд не потрапиш! І твій йолоп також! Аха-ха-ха! Час жнив гряде! Аха-ха! — залився він істеричним реготом.
— Ну ти, полегше! — відповів кавалер цієї пані. — Я не подивлюсь, що ти… — але охоронець його відтіснив, не давши закінчити.
Самі охоронці вже, було видно, втомились і вирішили завершувати цей спектакль. Вони спробували взяти свого клієнта під руки, але той в останній момент вирвався.
— Але як же все дістало! Була б моя воля, я би всю планету підірвав на шматки! І мільярда б не залишив, як ці телепні хочуть! — продовжував Ріккі. — Усе дістало! Усе! І вічне життя хай іде під зад… Стільки героїну в мене не влізе все одно… — пробурчав він і натрапив на якусь іншу пані. — Оо, яка! Хочеш вічне життя? Хочеш? — вирішив він звернутись до неї. Та мовчала. — І правильно! Краще смерть! Смерть… — задумався він. — Не бачити вас усіх, від усіх вас нудить… Для чого? Для чого це все треба?! — запитав він незрозуміло у кого. — Знищу всіх вас і себе! І себе також! Ось тільки отримаю владу, і… — на цих словах він упав на столик і відключився.