«Цікаво, — подумав Джеймі. — І справді, веселі часи на нас чекають». У залі тим часом запанувала тиша. Охоронці підняли Ріккі зі столу й понесли до кабінки. Відвідувачі переглядались між собою, дехто перешіптувався. Джеймі помітив, що під час виступу молодого політика деякі люди все ж нишком записували відео на телефон, хоча як вони розблокували камеру — було не ясно. До них відразу підійшли охоронці і чемно почали розмову. Ті щось завзято заперечували.
Інтернету на «третьому поверсі» не було зовсім. Напевно, стояло якесь блокування. Тому в мережу виступ Ріккі потрапити відразу не міг. Хіба що від адміністрації закладу, яка все, що відбувалось у приміщенні, очевидно, записувала також. Проте навряд чи вона б на таке зважилась. Тих же, хто записував на телефон і сперечався з охоронцями, уже кудись відвели.
Джеймі подумав, що і йому пора вже збиратись… Про Вакха він уже не випитає, а щось цікаве тут навряд чи ще буде. І так уже стільки всього побачив і почув… Він вийшов тим же шляхом, яким зайшов, та полетів до себе додому в гуртожиток.
5
Наступного дня хлопець вирушив у інше місце — клуб «Ragnarock», що також «славився» своїм специфічним спрямуванням. Будівля клубу була виконана у готичному стилі зі скульптурами химер на різних поверхах. Немісцеві могли подумати, що це якийсь музей або декорація для фільму жахів. Останнє було ближче до істини. Тут збиралися ті, хто полюбляв здебільшого такі ж або схожі розваги, що Джеймі спостерігав день тому у «Gomorrah». Але якщо в останньому клієнти лише задовольняли свої тваринні, схиблені інстинкти, то «Ragnarock» став обителлю для тих, хто вкладав у такі розваги ще й певний ідеологічний зміст.
Іншими словами, якщо в «Gomorrah» збирались передусім примітивні матеріалісти, для яких головним був зовнішній прояв їхніх розваг, то контингент «Ragnarock» був значно «просунутішим». Останніх спокушала саме духовна сторона їхніх вчинків. Вони розуміли, що своїми діями кидають виклик чомусь вищому у метафізичному сенсі. І цим бажали самоствердитись, надати собі ваги, хоча й від зворотного — порушивши всі закони і норми духовного плану буття. Норми, які встановлені не ними, але ними знехтувані.
Ці люди були більш чутливі і тонші, ніж грубі й тупуваті відвідувачі «Gomorrah». Вони розуміли, що немає протиріччя між духом і матерією. Матерія взагалі пасивна. Вона сприймає те, що надає їй дух. Але справжня боротьба є між духом і духом. І у цій боротьбі вони свідомо обирали повстання, бунт, зневагу до божественного духовного порядку. Таким був вибір їхньої свободи волі. За яким, як вони самі думали, слідуватиме хаос і відчай лише десь назовні, а не в них самих.
Джеймі не любив це місце. Він був тут усього раз, на п’яну голову, але навіть тоді відчув щось загрозливе не лише для своєї фізичної безпеки, а скоріше схоже на те відчуття глибинного жаху, яке він відчув і пережив пізніше. Він спеціально прийшов сюди удень.
Щоб не втрачати час, хлопець вирішив відразу звернутися до Макса, адміністратора закладу, який мав бути на роботі й у світлу пору доби. Він знав, що Макс став адміністратором лише нещодавно. До цього тут заправляв усім інший. Джеймі забув його ім’я, але добре пам’ятав історію, яка гуляла у певних колах Детройта. Подейкували, що попередник Макса збожеволів і почав вважати себе Фенріром, містичним вовком з норманської міфології, який принесе з собою апокаліпсис. Божевільний начебто зачинився у кімнаті й почав вити, мов вовк, здійснюючи якийсь таємничий обряд, а потім укоротив собі віку. Принаймні така була «офіційна» версія.
Сам «апокаліпсис» у норманській міфології, власне, й називається «Ragnarok». Літеру «C» було додано до назви клубу, очевидно, для гри слів із відомою піснею гурту Kiss — «Detroit Rock City».
Удень клуб був зачинений. Але Джеймі від когось чув, що якщо двічі постукати дверним молотком, який був, як не дивно, з вовчою головою, то мали відчинити. Він так і зробив. Щоб почули напевне, вклав чи не всю силу у ці два удари. Відповіді не було. Джеймі вирішив стояти і не йти, доки не відчинять. Стукати ще було не варто, думав він. Тоді б не відчинили точно, зрозумівши, що це хтось сторонній.
Він так простояв хвилин зо двадцять, після чого відкрилось невелике вікно у дверях.
— Хто ти і чого хочеш? — пролунало звідти.
— Мені потрібно поговорити з Максом.
— А сам ти хто?
— Я… Я від Вакха. У мене важливе повідомлення для Макса, — вирішив він піти ва-банк.