Хлопець пам’ятав, що під час останньої їхньої бесіди Латіфа була стривожена, і такими ж були її очі, навіть дещо засмученими, що пригнічувало і його самого. Але уві сні все було по-іншому. Вона дивилась на нього своїми добрими очима, які тепер, як йому здалось, вже були щасливими. І це робило щасливим самого Джеймі.
Вони підійшли до гірського струмка, біля якого сиділа маленька дівчинка у гарному одязі з капелюшком. Вона була років п’яти, не більше, і коли подивилась на Джеймі, то його вразило, як вона схожа на Латіфу. Джеймі не зрозумів, що це за дівчинка. Коли вони підійшли ближче, маленька радісно скочила Латіфі на руки, обійняла її і почала цілувати.
Джеймі згадав, що інколи несміливо мріяв про те, що вони з Латіфою одружаться і у них будуть діти. Можливо, навіть такі гарненькі, як ця дівчинка. Але він точно знав, що дітей у них не було. Чи, може, він щось наплутав? Може, таки були? Чи народились пізніше, тут, у цьому заквітчаному місці біля гір? Джеймі був розгублений від такої ситуації й нічого не розумів.
— Ну, візьми ж її нарешті на руки, — сказала з посмішкою Латіфа.
Джеймі несміливо взяв дівчинку, яка обійняла і поцілувала його також.
— Ти сьогодні чудово виглядаєш, — сказала йому дівчинка. — Але більше не бешкетуй! — пальчиком помахала вона йому, при цьому посміхаючись, наче граючись із ним.
— Більше не буду, обіцяю тобі! — відповів Джеймі.
— Нехай вона ще побігає, — сказала йому Латіфа, і Джеймі поставив дівчинку на землю. Дитя відразу заходилося збирати квіти.
— Як же її звати? — запитав Джеймі.
— Лія.
— Яке гарне ім’я… Воно мені завжди подобалось.
— Я знаю, — відповіла з посмішкою Латіфа.
Раптом Джеймі побачив по іншу сторону струмка ліс. Він його раніше чомусь не примітив. Але зараз той немов постав перед ним сам: густий, з пишними кронами дерев і якоюсь таємничістю в глибині. Джеймі зрозумів, що йому потрібно зайти у той ліс, хоч він і хотів би залишитись тут. Але щось кликало його туди: якісь невирішені справи, борг — перед ким чи перед чим він не усвідомлював, — але щось мало бути завершене там саме ним.
— Ти врятуєш наш ліс? — запитала раптом Лія.
— Звичайно… — відповів Джеймі. — Я спробую…
— Не бійся, — сказала Латіфа. — Ти все зможеш. Але не вір стражу лісу. Він захоче тебе обманути.
— Він обманщик, — підтвердила Лія. — Якщо повіриш йому, він тебе обдурить.
— А що ж мені робити? — запитав Джеймі.
— У тебе все вийде, — ще раз запевнила його Латіфа. — Лише не бійся. Ми будемо чекати тебе тут.
— Так, ми тебе чекаємо тут, — знову підтвердила Лія слова матері.
Джеймі ще раз подивився на них обох, будучи дещо збентеженим. Але добрі очі Латіфи ніби надихали його на звершення, а дитяча беззахисність Лії вселяла впевненість, що він мусить їх захистити. Хоча вони і були тут начебто у безпеці. Він прокинувся на місці, коли повернув голову в сторону лісу, збираючись туди увійти. Одразу після сну перед ним збереглося в уяві лише обличчя Латіфи, її добрий погляд, який немов говорив, що вона у ньому впевнена. З цього Джеймі зрозумів, що операція пройшла успішно.
Він потім неодноразово згадував цей сон і думав над ним, хоча й нікому, і Ахмаду також, про нього не розповідав. Це було щось дуже особисте. Лише для нього.
8
Увечері напередодні дня концерту прийшли зведення від «розвідки», яку Ахмад послав до Центрального вокзалу. Вона доповіла, що чорний Кадилак за ці дні відлітав з вокзалу всього раз. За ним вдалось прослідкувати і виявити, що літав він до клубу «Ragnarock». Там пробув декілька годин і повернувся назад. Хто перебував у ньому, визначити не вдалося: у клубі він залетів на закриту стоянку, а дах вокзалу не проглядався з місця, де стояла «розвідка».
Також до Центрального вокзалу залітав шикарний білий лімузин з двома ховеркарами охорони. Він пробув там близько години. Назад його дорогу прослідкувати не вдалося, оскільки охорона швидко помітила стеження і його довелось припинити.
Джеймі не здивувався, що Кадилак літав у «Ragnarock». Він уже зрозумів, що між цими угрупованнями має бути якийсь зв’язок, якщо вони взагалі не є одною бандою. Щодо лімузина, то це також було досить очевидно. Крім Анджело, туди на білому лімузині літати ніхто не міг.
Загалом стеження за ці декілька днів нічого нового не виявило, а скоріше підтвердило те, що уже було відомо. Проте й такі заходи були корисними. Принаймні вони давали певність, що усіх можливих зусиль докладено й нічого не випущено. Сюрпризи в таких справах завжди були не бажаними.