До концерту Ахмад і Джеймі також спробували підготуватись якомога ретельніше. Загалом задача у них була досить проста: поговорити з Вакхом про Картера. Як саме — це уже була техніка. Про «Рай 2070» чогось нового нарити не вдалося. Утім, на самому концерті вони, як і всі інші, мали дізнатися більше.
Сам концерт мав розпочатись о 16:00. Стадіон «Форд Філд» вміщував шістдесят п’ять тисяч глядачів і мав бути забитим вщерть. Це було вже зрозуміло з кількості людей, що зібралась там ще за годину до початку. Сам проект був розкручений у медіа настільки потужно, інтрига підігріта настільки професійно, що клюнули всі: від малого до старого, від хіпстерів-дизайнерів до біржових маклерів і домогосподарок. Усі, таке враження, чекали якогось дива. Чогось ще небаченого, неймовірного. Зрештою, яким іще мав бути проект, що обіцяв вічне життя?
На стадіон Джеймі з Ахмадом прийшли не самі. Те, що у Ахмада було багато друзів у Дірборні — а за потреби і весь Дірборн міг стати за нього, — було дуже в поміч. Поки вирішили, що вистачить і декількох людей в різних секторах стадіону, які могли б у випадку чого допомогти.
Ходячи між людьми і слухаючи їхні розмови, Джеймі помітив, що практично ніхто не знав, хто такий DJ Вакх. У багатьох компаніях люди питали одне одного, чи хто-небудь чув про такого музиканта раніше, але майже всі відповідали, що ні. Знаходились, звичайно, і такі, хто хизувався, що були на його концерті у Європі чи Азії, проте це були одиниці. Більшість дивувались, чому не можна було запросити більш відомого музиканта.
На сцені тим часом тривали останні приготування. Два величезних екрани вже були зібрані по бокам заздалегідь. Банер «РАЙ 2070: БУДЕМО, ЯК БОГИ!» вивісили також. Якісь люди закінчували збирати на сцені ді-джейський пульт. Джеймі такого пульта ще не бачив. Він був широченний, з чотирма деками для платівок і близько чотири-п’ять метрів завширшки. «І як він збирається на ньому грати?» — подумав хлопець.
За сценою знаходились приміщення, де, очевидно, мали перебувати Вакх та Ріккі Анджело до концерту й після нього. Проте вхід туди був перекритий охоронцями. Джеймі не знав, чи був там зараз Вакх, тому вирішив пробратись туди вже після концерту.
Він ще трохи походив по стадіону. Людей набилось битком. Утім, нові все ще продовжували йти, хоча вільного місця, здавалось, вже практично не було. Хлопець подивився на годинник і побачив, що пора б і починати. Раптом у небі над стадіоном нависла якась біла хмара. «Тільки дощу зараз не вистачало», — сказав він мимоволі. День стояв сонячний, пізнє бабине літо, тому поява хмари багатьох здивувала, хоча й не надто засмутила.
Увесь цей час на стадіоні грала легенька інструментальна музика, створюючи відповідний фон. Але майже одночасно з появою хмари в усі баси зазвучав мотив відомої Джеймі рок-композиції. Він її впізнав одразу і скептично скривився, немов зрозумів, що ось воно — починається. Це був Merilyn Manson — «Sweet Dreams». На хмарі разом зі вступними акордами пісні почали спалахувати якісь вибухи струму чи міні-блискавки. Шоу почалося.
Усі зачаровано дивились на хмару, немов чогось очікували. І не дарма. Після слів «Some of them want to be abused» під важкий рок-інструментал з хмари почали спускатись білий лімузин та жовтий Ламборгіні «Діабло». Усі прожектори відразу спрямували на них. Ламборгіні був у півтора чи навіть удвічі більшим за звичайний, але обриси легендарної моделі були більш ніж впізнаваними.
Ховеркари були без даху. На них стали помітними Ріккі Анджело, одягнений у все біле, в лімузині, та Вакх, що вмостився у здоровенному «Діабло». Оскільки Вакха на бігборді бачили лише по пояс, він викликав загальне пожвавлення. Усі заходились тицяти на нього пальцями, мовляв, диви який. Хоча фріків повсюди і так було повно. Здавалося б, чому тут дивуватись.
«Вітаю, Детройте!» — вигукнув Анджело у мікрофон під інструментал Мерліна Менсона. Люди радісно зашуміли у відповідь. «Вітаю, Детройте!!» — прогримів Вакх несамовитим ревом, наче спеціально бажаючи налякати непідготовану публіку. І йому це вдалося. Багато хто перелякався. Деякі діти навіть розплакались.
Камери вловили обличчя Анджело і Вакха та передали їх на два великі екрани: зліва показували одного, справа — іншого. Самі герої, спускаючись на сцену, махали руками в такт пісні, заохочуючи й пожвавлюючи аудиторію. Молодий комісар навіть зобразив гру на електрогітарі, «підігруючи» Менсону. Видно було, що йому самому подобається спускатись під таку музику.
Вакх же на всіх дивився якимось оцінюючим поглядом. Це передавав навіть екран. Так дивиться хижий звір на свою здобич перед стрибком. У якийсь момент він самовдоволено посміхнувся, а потім змахнув хвостом, на кінці якого засвітився електророзряд. Люди це сприйняли за елемент шоу і радісно закричали, махаючи руками.