Скачав він і чимало праць філософів, які писали про Бога. А саме Паскаля, К’єркегора, Шеллінга, Гегеля, Бергсона та інших. Також він десь прочитав, що цікавими можуть стати філософи, яких або депортували з їхньої Батьківщини, або розстріляли після приходу червоних комісарів у Росії (знову це слово «комісар»). Серед них були Бердяєв, С. Булгаков, Мережковський, Флоренський та інші.
І все це потрібно було опрацювати. Здавалось, на таке і життя не вистачить. Але з чого почати, він уже знав, — це була Книга Іова. Він про неї пам’ятав.
Виконавши багато роботи й зібравши таку бібліотеку, на радощах Картер розповів сестрі, що зібрався «присвятити своє життя Богу», а також розповів це батькам по відеозв’язку. Звичайно, він пояснив, що не мав на увазі, що буде священником. А просто відчував у собі потребу віддячити Творцю за свій порятунок. Батьки ж, як і сестра, не до кінця зрозуміли, про що він говорить, і були дещо здивовані. Хоча після вступу хлопця на філософський факультет мали б уже і звикнути до таких «нестандартних» прагнень свого сина і брата відповідно.
Паралельно йому потрібно було наздогнати програму в університеті, тому роботи було чимало. Але Книгу Іова він вирішив прочитати не відкладаючи, попереду всього. Читаючи її, хлопцю хотілось поділитись своїми думками із кимось, і він це робив із сестрою та батьками. Більше у нього нікого не було. Але ті, здавалось, до таких розмов знову були не готові. Їх цікавило насамперед, як Картер буде заробляти цим собі на життя. Навіть радили подумати про переведення на інший факультет. Можливо, юридичний. А Мері б допомогла.
Одного дня, коли Картер сам знаходився вдома, а Мері ще не прийшла з роботи, у двері хтось подзвонив. Хлопець здивувався, бо він нікого не чекав, а сестра мала свій ключ. Подзвонили ще раз. Він уже був трохи перелякався і згадав про Вакха, але відчинив. За дверима стояло троє людей у якихось однотипних уніформах.
— Картере Метьюз?
— Так…
— Ми отримали інформацію, що вам потрібна допомога.
— Яка допомога? Не розумію.
— Медична.
— Та ні, дякую. Все нормально… А хто вам сказав?
— Ваші батьки та сестра. Це особлива медична допомога. Ходімте з нами.
Картер не повірив тому, що бачив і чув. Як? Батьки та сестра? Яка особлива медична допомога?
— Добре… — сумно сказав він, передчуваючи щось… — Зараз я зберусь.
— Багато речей не беріть. Вони будуть зайві.
Картера відвезли у клініку для психічно хворих, де він мав пройти курс лікування.
5
Батьки Картера і його сестра дійсно вирішили, що після аварії та місячної відсутності у Картера виникли деякі відхилення у психіці. Інакше чому б він про таке заговорив? Усі нормальні люди цим не переймаються. А спокійно заробляють гроші, витрачають їх у торговельних центрах, народжують дітей, які будуть робити те ж саме, і помирають. Ну, а для чого ще людина приходить у цей світ?
«Краще б він почав пити…» — говорили батьки, щиро не розуміючи прагнень свого сина. Їм було трохи соромно. Де і коли вони прогледіли це в ньому? Те, що завело його спочатку на факультет філософії, а потім і сюди… Дочка ж виросла яка гарна: і престижний факультет закінчила, і кар’єру будує, і такими незрозумілими темами не переймається. А тут на тобі.
Утім, рідні Картера ще не втрачали надію, що повернуть його до «нормального» життя. І клініка мала у цьому допомогти. Там їх переконали, що таке трапляється досить часто навіть сьогодні, і у них багато клієнтів є «релігійними фанатиками». Але вони з радістю допоможуть повернути хлопця до «реальності».
Сам Картер був роздавлений. Усе, що він відчував до цього, було у тисячу разів легшим за те, що відчував зараз. Як вони могли це зробити? Вони ж його рідні батьки та сестра. Як це може бути? У нього не було сил якось це осмислити.
Він згадав Книгу Іова, яку ледь встиг дочитати, поки не потрапив сюди. Як воно все схоже. За одним випробуванням іде інше, ще більш складне, і так, здається, без кінця. Але кінець там був. І він був хорошим. Ну, що ж… Його Рятівнику краще знати, куди кинути його тепер. І якщо Він кидає, то Він і врятує… Але як же нестерпно боляче і сумно опинитись тут не через Вакха, не через кого-небудь іншого, а саме через найрідніших тобі людей…
Почався курс лікування, який включав як медикаментозну частину — вживання якихось пігулок, — так і постійні розмови з психологом, і в обов’язковому порядку перегляд телевізора — випусків новин тричі на день та навіть новинок кінематографу. Вважалось, що саме телевізор є найдієвішим засобом та вибиває будь-які дурниці з голови про трансцендентне.