— Так… Щось чув… — запнувся Картер.
— Так от, якщо одне з перших питань Бога до людини було «Каїне, де брат твій Авель?», то останнє питання може бути «Авелю, де брат твій Каїн?». Це дуже влучно підмітив колись Микола Бердяєв. Розумієш, про що це? Всепрощення і всеспасіння. Лише цим може завершуватись історія. Якщо Авель буде вдовольнятись щасливим життям у раю, знаючи, що його брат гине в муках, який же він тоді добрий? Хіба не сказав Христос молитись за своїх кривдників? І навіть якщо Авель чи хто завгодно не чули цих слів, вони це мають відчути самі! По-іншому ніяк. Це велика спокуса забути про «злого» і павшого брата! Щоб вийти по ту сторону добра і зла, добро має прийти до зла і розділити з ним його муки, врятувати зло від самого себе і подолати цей розкол. «Добре зло» так само доповнить і довершить творіння у кінці, як і на початку. Але згадати про «злих» «добрі» мають уже тут, на землі!
— Я думаю, мені є про кого згадати… — сказав Картер і трохи помовчав… — Але ж не всі християни так роблять, — продовжив раптом він. — Навіть я чув про християнських «святих», які все життя прожили самітниками і мало цікавились, що там коїться зі звичайними грішними людьми. І ти говорив про те, що християнство — це не втеча від світу, не сірість і таке інше. Однак виходить, що найвища святість — це саме сірість і втеча від людей. Як із цим бути?
— Давай я тобі скажу свою позицію. Я вважаю, що історичне християнство, в першу чергу, Церква, має великий гріх перед людством. У своїй ненависті до гріха Церква зненавиділа і людину, відкинула її, залишила без допомоги. І разом з цим зненавиділа і все творче, що є у людині, а значить — і мистецтво. Звідси ця сірість і ворожість до всього прекрасного. І тут немає духу християнства. Це щось протилежне, це дух смерті, дух небуття, а не життя. Те, що робили так звані християнські «святі», тікаючи від людей, замикаючись у своїх келіях, це не можна назвати інакше, як повільне самогубство. Вони хотіли цим врятувати себе для вічного життя, забуваючи, що Христос — це любов, а любов — це рятування іншого. Тому цей дух небуття, який ворожий до всього живого і прекрасного, має бути прогнаний з християнства! Творча любов до людства має взяти гору. Я хочу ще раз підкреслити, що боротьба зі злом — це естетична боротьба, це не сфера моралі, а сфера мистецтва і творчості. Це не може бути шаблонним, однаковим для всіх. Шаблонним може бути лише судовий процес. А суд не бачить особистості. Християнин же має бачити лише особистість і своїм милосердям та співчуттям має розуміти кожну особистість, вміти співпереживати, розділяти біль і прощати. А оскільки немає двох однакових людей, то це завжди творча задача. І добром завжди потрібно творити красу, як духовну, так і матеріальну.
— І що це означає на практиці?
— Це означає, що християни не повинні відсиджуватись по своїх барлогах, лицемірно говорячи про те, що вони моляться за весь світ. Якщо ти помолився про щось, піди і зроби це. Бог це зробить саме через тебе. Християнство ж довгий час чекало Царства Небесного там, після смерті, десь дуже далеко. І через це перетворилось у повільне самогубство в монастирях. Але Царство Небесне не приходить саме по собі, воно входить у світ через людину, яка діє. Його потрібно творити разом із Богом, і поки людина жива, робити це треба тут і зараз.
— Але тут і зараз я бачу лише Глобальну комісію, якій люди поклоняються, як богу. Що з цим робити?
— Якщо ми хочемо, щоб нами не правила тиранія світової держави, потрібно будувати свою християнську державу, але не зверху, а знизу, через самоорганізацію людей. Через їхню кооперацію на місцях, яка має бути в економіці, в політиці й у чому завгодно. Чим більше кооперації громадян знизу, тим менше держави і звіра у вигляді Глобальної комісії зверху, і так само — тим менше влади корпорацій і олігархів. Сама економіка, самі корпорації мають бути євангелізовані зсередини і стати кооперативними.
— Звучить, може, й правильно. Я і сам про щось подібне думав. Але як же це зробити? Власники корпорацій ніколи на це не погодяться!
— Картере, наша найсильніша зброя — це слово. Проповідуючи християнський устрій суспільства, ми знаходимо прибічників, люди починають до нас прислухатись, і разом ми зможемо дотиснути будь-кого на зміни.
— Так, але це все потрібно було робити раніше. А зараз уже пізно… У комісарів вся влада…