— Добрий день… Це громадська приймальня народного депутата України Володимира Гнатовича Сердюка. Звідки ви приїхали до нас?
Дядько закліпав очима і подивився у камеру.
— Доброго всім здоров'я, люди. Я говорю з вами з центру. Учора до Києва приїхав, бо терпіння вже нема. Хай у столиці знають, що чинять ті корупціонери, яких вони медалями нагороджують…
Шиллєр підскочив:
— Стоп, стоп… — Дядькові: — Іване Степановичу… Ну… Усе добре. Тобто — все просто чудово! І суспільна вага, відчуваю, на пару серцевих нападів потягне. Але… Не треба в камеру казати. Ви ж не на кастинґу телеведучих! Ви Марті розповідайте. Марта — помічниця народного депутата, до якого ви і приїхали зі своєю бідою.
— Нема у мене біди. Це в районі біда!
— Та як скажете! Поверніться до Марти і розповідайте їй. Забудьте про камери. Зрозуміло?
Дядько з розумінням кивнув і вивалив на стіл перед Мартою купу документів з пластмасового дипломата.
Рома Шиллєр стояв у коридорі біля прочинених дверей. Уважно спостерігав за всім, що відбувалося у голій кімнатці. Та-ак… Камери працюють. Марта сумно посміхається… Блокнот розгорни, дурепа! Ніби записуєш усе, що дядько каже. Клієнт — молоток! Як по писаному. Голос народу — приїхав зі своєї Сракожопівки з купою папірців, показує Марті кожний по черзі й у чомусь настирливо переконує.
— Шуллєре! — за спиною. Шеф, падло… І це називається почуття гумору?
— Шиллєр я! — обережно у відповідь. — Добрий день, Володимире Гнатовичу.
— Будеш мене у коридорі тримати? — Сердюк не в гуморі. Розпаньканий… Організуй йому виставу, ще й у зручний для нього час.
— Взагалі-то я планував…
— Що з лікаря витягли? Бачив він, як дівчина виходила з машини Макса?
— Мовчить… Я інтуїтивно відчуваю — нічого не бачив. Ну, я в лоба не питав… Це було б дилетантством, але… Він очі мружить. Поганий зір, а це значить…
— Гони всіх геть. Я сам з ним поговорю.
— Але ідея… «Сірий кардинал» допомагає нужденним…
— Телебачення зняло, як він Марті жаліється?
— Так, знімають… — у щілину зиркнув. — Він, здається, може ще годин сім-вісім розповідати.
— Гони всіх. Сам додумаєш, як це подати. — Замовк, замислився. — А що в нього за проблема?
Шиллєра перекосило від страху.
— Сус… пільно вагома… Наш формат.
— Гони всіх! — втретє наказав Сердюк.
Шиллєр губи стис — козел! А як красиво було б — входить Сердюк, Марта передає йому папери клієнта, Сердюк поважно киває дядькові — мовляв, усе зроблю, як народний обранець і слуга народу.
Обережно відчинив двері.
— Стоп! Усім дякуємо. Марто! Пригости наших друзів-телевізійників кавою в офісній кав'ярні. Там зручно обговорити й умови подачі матеріалу. Максе! Там на тебе чекають… У коридорі.
На півслові! Іван Степанович ще тримав у руці товстелезний документ з печатками і підписами — не інакше, судове рішення, ще намагався щось пояснити Марті, але камери вже згасли і оператори потягли їх до дверей. Лікар розгублено озирнувся — а як же ж?.. Марта сумно посміхнулася і посунула геть. За нею Макс. Ще мить — і лікар лишився у голій кімнатці сам.
— Що за цирк? — розгубився й обурився. Устав з м'якого крісла. Документи у пластмасовий дипломат вкидає. — І я теж — старий недоумок. Повірив якомусь сосунку. Стільки часу на цих клоунів витратив!
При цих словах двері відчинилися і до голої кімнатки увійшов серйозний, як асенізатор перед вигрібною ямою, народний обранець Володимир Гнатович Сердюк. З повагою потягнувся до лікаря рукою.
— Вітаю, — потис дядькову долоню, назвався: — Сердюк. Володимир Гнатович. Народний депутат України.
Дядько вороже зміряв Сердюка поглядом і відповів:
— Документа давай!
— Якого документа? — не зрозумів Сердюк.
— Що депутат!
Сердюку залило червоним очі. Видихнув — фу! Струсив гнів, потягся до кишені за депутатським посвідченням. Розгорнув перед дядьковим носом. Повторив:
— Сердюк. Володимир Гнатович. А вас як…
— Тьху ти, яка біда! Вибачте, вибачте, їй-богу, — розстроївся дядько. — Іван Степанович Гусько. Так оце ваші помічники заплутали, що… — замовк. На Сердюка з повагою насторожено: — Ви справді депутат? Допоможете?
— Сідайте, Іване Степановичу. — Сердюк зі значимою серйозністю вказав на крісло, сам — за стіл. — Ви голосували проти нашої партії? От бачите, голосували проти і навіть не здогадувалися — у будь-якому випадку я служитиму вам… Що там у вас сталося?