Мовчки повернули до арки, увійшли у дворик, на веранду. Думки синхроном — вдома вона, де їй ще бути? Макар дістав ключ і — ні з місця.
— Добре, — видихнув Гоцик. — Я…
Дістав свій ключ, відімкнув двері.
— Любо…
На веранду вийшла Роза Сиґізмундівна.
— Добрий вечір, — вони їй.
Усміхається старенька.
— Люба під ранок приходила. Ви тільки насмерділи на веранді своїми цигарками і врешті пішли спати, а тоді й вона на веранді з'явилася…
Гоцик зі здивування став меншим на зріст.
— Розо Сиґізмундівно… — обережно. — Нічого не плутаєте? Учора під ранок? Точно?
Старенька усміхнулася — ой які недовірливі. Гоцик здивувався ще більше.
— А… чого ж до хати не зайшла?
Старенька плечима знизала.
— А вас, молодих, хіба розбереш? Стала на веранді, взяла Сашкову цигарку, хотіла запалити, а тут я… Може, злякала її?
Макар із Гоциком перезирнулися — дах поїхав у Сиґізмундівни? Теж — примара ночі. Глянеш — і з копит…
— А навіщо ж ви її лякали? — питав Макар.
— Так вона благу вість принесла… Я й зраділа. Не втрималася. Подякувала…
У Гоцика очі на лоба.
— Розо Сиґізмундівно… Може, «швидку» викликати? Щось ви… того…
— Не треба, хлопці. Помру сьогодні.
— А-а-а… Ну як помрете, покличте! — відповів Гоцик і врешті переступив поріг двадцятисемиметрової тісноти, де удвох — дихати неможливо, не те що жити…
Макар кивнув Розі Сиґізмундівні, мовляв, дякуємо за плідну розмову. Пішов за Гоциком.
На поличках — Любині речі. Книжки. Ноутбук. Не з'являлася. Макар вилаявся — тепер можна. Люби нема, бо то Люба постановила — ніяких матюків і наркотиків. Згадав про наркотики. Ага! У рюкзаку рожева пігулка на особливий випадок. Саме час. Той самий випадок — жити не хочеться, Гоцик — падло, Люба — ну просто нема слів, своїми руками задушив би, підлоту. Радість… Де радість? У рюкзаку, у кишеньці. Поліз… А нема. Хто винен? Ну звичайно, що Гоцик.
— Відколи ти у моїх речах риєшся?
— Пішов ти… — процідив Гоцик. Лежав на дивані, дивився у стелю, збивав попіл просто на килим.
— «Пішов ти» не проканає! Віддай те, що взяв! — Макар підійшов до дивана, з силою вдарив ногою по м'якій боковині. Гоцик скосив на Макара око, спокійно встав і без розмаху, коротко і люто вдарив Макара у щелепу. Макар впав спиною на підлогу, скрутився од болю. Завмер. Витер кров із розбитої губи, підхопився, кинувся на Гоцика — той стояв, як брила, посеред кімнатки і з презирством дивився на Макара.
— А-а-а… Ненавиджу! Ненавиджу!
У Гоцикових очах милосердя не заблукало. Може, теж шукав приводу скинути напругу? Ухопив невисокого худорлявого Макара за грудки і тепер уже з розмаху вліпив йому з лівої у праву щоку.
— Йо… — смикнувся Макар, заволав на підлозі. — Козлино, козлино довбана… Я тебе кінчу, кінчу! Ти втямив? Кінчу… Гоцик цвіркнув слиною Макарові в очі, спокійно завалився на диван. Дістав нову цигарку, закурив.
— Кінчу, кінчу… — трусився на килимі Макар. — Руки відрубаю… Не будеш по моїх речах нишпорити, сволото приблудна… Без тебе тут нормально було. Козлина, козлина…
Гоцик затягся цигаркою:
— Що загубив? Цноту?
— Екстазі. У рюкзаку… У кишені… Екстазі.
— Не брав.
— Брешеш!
— Не брав, — упевнено повторив Гоцик, і Макару раптом стало страшно. Поліз рачки до рюкзака, витрушував усе на брудну підлогу, аж доки у рюкзаку не лишився суцільний, абсолютний нуль.
— Не брав?
— Навіть не знав, — відповів Гоцик.
— Люба знала, — ляпнув Макар і від Гоцикового спокою теж лишився суцільний, абсолютний нуль. По-звірячому швидко підхопився з дивана, підняв Макара над підлогою, притис до стіни.
— Час колотися, Макаров, — видихнув в обличчя. І від того, що вперше за увесь час їхнього співіснування на Костянтинівській Гоцик холодно і безжально назвав його Макаровим, механіку з «Політехніки» стало безбожно бридко.
Макар згадав вологі Любині губи, непевні рухи, якими вона стягувала з себе футболку, схлипнув і раптом гірко, по-дитячому заплакав.
— Потім ридатимеш! — струснув його Гоцик. — Розповідай!
Уся розповідь уклалася в п'ять нескінченних хвилин і два десятки рубаних, зажмаканих фраз. Він відмовлявся… Він взагалі подумав, що вона жартує… Запропонував екстазі… Ну, щоби секс хоча б у кайф, а не просто так… Вона відмовилась. Тоді він купив горілку… Усе.
— Ти покидьок, — вражено прошепотів Гоцик.
Макар не відповів. Думки синхроном: Люба плюс екстазі — наслідки непередбачувані. Дарма шукали у звичних місцях. Люба плюс екстазі… Біда… Біда? Є ще один. На «мазераті». Він може знати.