— Ти завжди надто любив себе, Купо! — усміхнувся Сердюк і по-пацанячому плюнув у підстрижену траву. Перед Купою можна не напружуватися. Купа — свій. Вони з Купою…
Олежка Купцов заробив прізвисько Купа у тринадцять років, коли разом із Вовчиком Сердюком вперше махав кулаками у звичній для сімдесятих років минулого століття битві «район на район». До того в одному класі обмальовували чорнилами парти, пропускали повз вуха нудні повчання вчителів і бігали в секцію боксу, аж доки у Сердюковій голові не заклинило і він не проміняв бокс на комсомольську активність. Цього Купа зрозуміти не міг, тренувався, мріяв про чемпіонати та перемоги, та у сімнадцять загримів за ґрати.
— Не тому щелепу зламав, — усміхався криво, коли Вовчик Сердюк зустрів його на вулиці після відсидки.
Шляхи розійшлися, і друзі дитинства зустрілися лише на початку дев'яностих. Сердюк на той час вже промацував столицю, Купа на малій батьківщині організував власну боксерську секцію, займався рекетом, на цьому потроху багатів і накинув оком на кінотеатр у спальному районі: дискотеку в ньому забабахкати, наркоту штовхати, бабло збирати. Та хтось із тих, хто таку нагоду проґавив, стуконув у Київ, і в результаті на малу батьківщину відрядили Сердюка — розібратися і навести порядок. Сердюк враз оцінив прибутковість ідеї й захотів присмоктатися, та спершу треба було усунути невідомого конкурента. Сердюк налаштувався закопати нахабу живцем і з цими думками поїхав на зустріч. А зустрів Купу.
До ранку пили, згадували дитинство.
— Десять відсотків, — запропонував Купа. — Знущаєшся? — образився Сердюк. — За смердючі десять відсотків я мушу тут всім роти позатикати і в Києві підставлятися?
Логічним шляхом зупинилися на тридцяти. З тих пір — пов'язані — один одного з поля зору не випускали, хоч стосунки і не афішували. Сердюк допоміг Купі у столиці пару готелів приватизувати, Купа у боргу не залишався. Володимир Гнатович навіть не уявляв, яке саме місце в ієрархії злочинного світу займає Купа, але будь-які сумнівні прохання Сердюка завжди виконувалися миттєво.
…Сердюк глянув на Купу — у хорошій формі, гадюка. Мабуть, досі грушу лупить.
— Я себе надто люблю? Неточне формулювання, брате. — Купа підлив під корінь гуарани води, присів біля Володимира Гнатовича. — Я себе поважаю.
— Так… зробиш? — спитав Сердюк. — Дуже мені ця тема не подобається. А раптом Женя має рацію? Раптом малу курву підіслали в наш дім? Ми ж з тобою розуміємо, це не випадковість. Один раз з'явилася — Женя ледь її здихалася. Другий раз вона вже біля Макса виникла. Що за…
Купа кивнув.
— Перевіримо. Хочеш пораду?
— А я просив пораду? — звився Сердюк.
Купа розсміявся, ляснув Сердюка по плечу.
— Позбався свідка, Сердю! Люди — юди. Продажні тварюки. Твій лікар забуде все, що ти для нього зробив, уже завтра,
— Я навіть не знаю, де він! — рипнув зубами Володимир Гнатович.
Під дверима громадської приймальні народного депутата Володимира
Сердюка лежав напівпритомний лікар — лице набрякло, синці проступили, піджак у шмаття. Сили покинули раптово, просто перед кабінетом — у голові запаморочилося, думки розбіглися. Дядькові вистачило тільки підперти двері, по ним — на підлогу і завмерти. Над лікарем розгублено товклися куми, Свиря розмахував руками, кидався до цікавих, що оперативно підтягувалися до місця надзвичайної події з інших офісів, та люди не бачили серденят.
— Ні, це просто неприпустимо! — обурилася струнка білявка з довгими нігтями. — У нас пристойний офіс, а не притулок для бездомних!
— Треба викликати охорону, — запропонував денді років тридцяти і посміхнувся білявці.
— Де, в біса, ця охорона? Як вони взагалі могли пропустити такого… — гидливо скривилася висушена пані клімактеричного віку. — Від нього тхне!
Микишка нахилився до Івана Степановича, торкнувся плеча.
— Егей! Поважний чоловіче! Очуняй, бо біда. Скажи… Скажи, що до сердюка…
— Мені… До Сердюка… — слабо прошепотів лікар.
— А що, Володимир Гнатович… — цікаві між собою обережно.
— Ні, волоцюжка бреше.
— Зараз! — Денді підійшов ближче до дверей, обережно переступив через дядька і постукав у замкнені двері.
— Марто! Марто! У вас тут дивний відвідувач! Марто! — знизав плечима. Товариству: — Я сьогодні бачив помічницю Сердюка.
— Я знаю! — раптом зорієнтувалася білявка. — Викличемо охорону, і хай вони перетягнуть цього… — глянула на зібрання, тицьнула у висушену пані: —…в офіс благодійного фонду. До приїзду Сердюка. Ну ми ж не можемо… А раптом він для чогось потрібний Володимиру Гнатовичу?