Врешті вдома. Увімкнув світло і завмер. У двадцятисемиметровому космосі на Костянтинівській — здичавілий сад: старі яблуні з покрученими стовбурами розкидали руки-гілки на всі боки; яблука дозрівають, падають і гниють на землі, збирають комах, їжаків і забуття… Гоцик вразився перемінам, що сталися тут так миттєво і так незворотно. Пройшов по кімнатці — дошки риплять. А… рипіли? До вікна — геть непрозоре, наче за вікном суцільний туман. Поглядом по кімнатці — таке все старе, убоге та сирітське. І вони отут утрьох раділи?
— Макаре! — гукнув просто так. Не сліпий, бачить — нема Макара.
Підійшов до шафи, відчинив — Макарова полиця порожня. Може, у сумку речі поскладав? І сумки нема. Ну, тоді останній аргумент! Зубну щітку залишив? Гоцик пішов до крихітної ванної кімнатки, глянув у пластянку, де зберігалися зубні щітки.
— Ну… Давай, суко, не сумуй… — прошепотів. На двадцяти семи метрах скромної оселі на Костянтинівській космосу більше не було. Гнилі яблука під ногами.
Обережно, ніби і дійсно бачив їх на підлозі, Гоцик пішов до дверей. Згадав про Любу. Повернувся, ніби треба було терміново перевірити і Любині речі. А раптом… Раптом прилетіла звідкілясь, речі докупи зібрала, у рюкзак і «Прощавайте, голото!»? Акуратно складені Любині речі лежали у шафі. Гоцик обережно торкнувся долонею стосику випрасуваних футболок.
— Повернуся, — прошепотів. І пішов геть.
На Труханів острів прийшов із пакетом харчу.
— Їж, — сказав Максу. — Завтра сили знадобляться…
Розпалили багаття. Чорна ніч, білий пісок, червоне полум'я. Три чисті кольори не змішувалися, неслися вгору за течією, до межиріччя Дніпра і Десни.
— Все рухнуло, — почав Макс. — Раніше я чітко знав, чого хочу від життя і як досягатиму цього, а тепер… Тепер у цьому нічному вогнищі більше сенсу, ніж у всьому попередньому житті.
— І чого ти хотів від життя? — спитав Гоцик.
— Простих речей. Працювати. Стати успішним. Заробити грошей, купити квартиру…
— Ще одну?
Макс сумно посміхнувся.
— Діти заможних батьків так само мріють бути самостійними. Завдяки власним мізкам. Коли батьки дають тобі гарну освіту — це нормально. А коли у двадцять чотири роки ти отримуєш від них квартиру — це вже ляпас. Більшість моїх друзів… Теж із заможних родин… Вони орендують квартири, щоб не залежати від батьківських грошей. Самостійно заробляють. Це нормально.
— А я… філологом буду, — раптом зітхнув Гоцик. — Отака фіґня!
— Фіґня?
— Звичайно, що фіґня! Схотів мамі приємне зробити. Мрія у неї така — щоби син універ закінчив. А воно мені… Я би коней розводив. Оце діло. Люба сміялася — «філолог-коневод»…
Замовк.
Макс відвів очі від гарячого полум'я, втопив у темній воді.
— Ти тільки не… Я хотів спитати… У Люби… У Люби був хтось… до мене?
Гоцик криво усміхнувся. Зітхнув. Опустив голову.
— Ні. Не було…
Володимир Гнатович повернувся додому чітко опівночі. Женя йому з порога — трах! Три новини одразу! Макс зник, на дзвінки не відповідає — раз. Невідомий ідіот доповів, що у якійсь лікарні вирубили світло, — два! І третє — Марта торохтіла, що під Сердюковим кабінетом бомж улаштував скандал.
Сердюк почув головне — Коноваленко ще у грі. Розлютився, аж помолодшав на вигляд: очі заблищали, щоки розчервонілися.
— Я Макса під твою відповідальність, мать твою, залишив! — жбурляв по вітальні усім, що під руку втрапляло. — От і шукай його тепер, мать твою… Ти без мене хоч щось зробити можеш?
— Вово, стули хлебало! — закричала у відповідь пані Женя. І — все. Аут. Перекричати пані Женю під силу хіба що бізону під час шлюбних ігор.
— Нікуди він не подінеться, — буркнув. Зачинився у кабінеті — пішли ви усі під три чорти. У нього складніша задачка, ніж дорослого сина, як мале дитя, шукати. І взагалі — він рятує цього бовдура Макса! Хоча… Тепер справа не тільки у Максові, тій дівчині та пришелепуватому свідку. Хай би що — тепер Сердюк просто зобов'язаний знищити Коноваленка. Справа честі.
Значить, цей покидьок вирубив світло в лікарні? Як? Кинувся телефонувати, за п'ять хвилин знав — у райцентрі серйозна аварія на підстанції. «Кумекає, сука!» — подумав. Ухопив олівець, ну схеми окреслювати. Завезти з військової частини дизель-генератори — безпосередньо до лікарні. Благодійна акція. Хто у нас міністр оборони?.. Через кого на нього натиснути? Варіант другий…. Сердюка перемкнуло — не ворушаться думки. Поснули? А Рома Шиллєр не спить?