— Що, Сердюче, скучив?
Свирі — очі на лоба. До Сердюка їдуть? Оце діло! Врешті побачить товариша, чи нащадка його славного. Врешті запитає, а що в Україні за мряка така? Землі зібрали, а людей погубили? Чи як?
Тієї ночі біля вогнища серед білих беріз грілася Люба, біля червоних язиків полум'я на Трухановому острові мовчали кожен про своє Макс і Гоцик, дядько в розкішному кабінеті затуляв вуха, аби не чути музики та хмільного вереску з клубу, а у домашньому кабінеті Володимира Гнатовича Сердюка ніяковів і нічого не міг з тим вдіяти взагалі-то небоязкий Дорошенків сердюк Свиря.
Розхвилювався через край. Готувався товаришу в обійми кинутися, признатися: однієї крові, може, трясця матері, Сердюк прямий нащадок його. Чи кума Микишки, чи когось з інших достойників. Оце би сіли поруч, обнялися. Сердюк би бабів та дідів згадав, а Свиря жінку свою, сина… Оце би десь, певно, обов'язково перетнулися. Та похмурий напружений чоловік із сивими скронями нервово ходив кабінетом повз Свирю, кидав уважним оком на Рому Шиллєра, що сидів у кріслі, — не бачив Свирю. Не бачив. І це геть прибило славного вояку.
Розстроївся. Посеред кабінету на підлозі влаштувався нахабно — хай би, проклятого чорта браття, вічно у пеклі горіли, щоби так сердюка без шабель розшматувати. Крізь нього дивився Рома Шиллєр, крізь нього ходив Володимир Гнатович, і, коли вкотре ступив на підлогу в тому місці, де сидів Свиря, той ухопив його за ногу.
— Так ти теж злодіюка, гаспида онук?! — із викликом.
Сердюк перечепився і ледь утримався на ногах.
— Володимире Гнатовичу, заспокойтеся! Сядьте. У ногах правди нема, — Рома ввічливо.
Сердюк упав на шкіряний диван, а Свиря зметикував: може, Сердюк не бачить його через Рому Шиллєра? Затуляє, плюгавче, товаришу очі, ворожить, мабуть, щоби все, крім чесної правди, бачив.
Зрадів — не тільки Микишка розумом славний. Він — теж. З підлоги підскочив, біля вікна став, насторожився: кум казав, щоби жодного слова не пропустив…
— Ні, Володимире Гнатовичу, тупо, електрикою вже справу не залагодити, — розмірковував Рома. — Ну, подумайте… Висмикнете ви дизель-генератори з військової частини… По-перше, військові здіймуть галас — «національна безпека, бойове чергування». Воно вам треба? А по-друге… Навіть якщо промовчать… Коноваленко увесь райцентр відрубав, тому розтрощити якісь дизель-генератори для нього — дрібниці. Тут треба щось… витончене, елегантне…
— Досить набивати ціну, Шиллєре! — Сердюк глухо йому.
— Що?
— Ну… Наприклад, взагалі прибрати Коноваленка з цієї території. Ні, ну падло, якщо вдуматися. Баклан передав деякі папірці… На Коноваленка. Він на півдні так відзначився, мамо не журись! Золоті теми дев'яностих — металобрухт, фінансові піраміди, приватизація… Володимире Гнатовичу, вам не потрібний цукрозавод?
— Ромо, ти не скажеш мені часом, якого… я повинен слухати твої роздуми про життя? А?! — прошипів Сердюк. — План який?! А, Шиллєре?!
— Зранку поспілкуватися з банком-реєстратором… Я уточнив: цукрозавод — акціонерне товариство. Змінюємо реєстр, судове рішення, цукрозавод наш. Тобто — ваш.
— А на фіґа мені цукрозавод, Шиллєре?
— Тоді давайте тупо завалимо Коноваленка! — рознервувався Шиллєр. — Все! Дістав по… помідори.
— А як же — «витончено, елегантно»? — недобре усміхнувся Сердюк. — Що, Шиллєре, здох? — Рома спробував довести власну життєздатність енергійним жестом протесту, так Сердюк не побачив, вів далі: — Завалити — не проблема. Питання принципу! Ростик повинен визнати — мене чіпати не можна. Він, сука, повинен прийти і сам мені сказати: «Вово, я — пас». Що скажеш?
Рома Шиллєр не відповів. Рома Шиллєр саме нервово прораховував, чи казати Сердюку про живу дівчину і свідка. Спочатку він планував сенсацію на ранок, але несподіваний нічний виклик до Сердюка…
— Шиллєре, ти часом не заснув? — підвищив голос Сердюк.
Рома напружився і… вирішив ризикнути.
— Я знайшов лікаря.
Сердюк звів брову, зміряв Шиллєра підозрілим поглядом.
Шиллєр заспішив:
— Все по плану. Записав його обурену промову про звіряче побиття в офісі Коноваленка. Про дівчину — ні слова. Мовляв, рік судився з Коноваленком щодо його претензій до лікарні, а Коноваленко випадково перестрів його в столиці, затяг у свій офіс і…