Зате у загоні був Неждан, для якого подібна процедура була вже звичною.
Тугар з висоти високої вежі бачив усе, що відбувалося внизу. Світозар правильно розрахував час і місце зустрічі з караваном. Вони зустрілися навпроти брами на частоколі, якраз на місці, що найкраще прострілювалося з фортеці. Подорожні, побачивши націлені на них стріли, враз ставали сумирними і згоджувалися на всі вимоги нахабних митників з-за високих фортечних стін.
Цей караван виявився досить-таки великим, порівняно з попередніми. Про це Тугар дізнався від Неждана пізніше. Щоправда, і сам Тугар міг порівняти його з караваном Джафара, з яким зіткнувся ще у Львові, чи навіть із караванами на Святій Землі. Було видно, що подорожують купці давно, здалеку, і їм зовсім не хочеться затримуватися тут, серед ворожих лісів під прицілом такої загорожі зі стріл.
Тугар бачив, як від каравану відділився чоловік у східній одежі, підійшов до Світозара, що спокійно сидів на білому коні, і, жестикулюючи, щось почав говорити. Світозар мовчки вислухав купця і показав на фортецю. Судячи з жестів, купець не мав бажання прослідувати всередину фортеці, слава про яку лунала далеко за цими горами.
Все ж Світозар зумів переконати ватажка купців зайти за частокіл. Караван розмістився на досить-таки широкій місцині між частоколом і дерев’яною стіною на стороні, протилежній від «гнізда ластівки», де несли варту Влас і Тугар. Правда, невдовзі Влас залишився сам — драбиною у вежу спускався Неждан.
— Тугаре, тебе кличе воєвода! — повідомив він.
— А я? — запитав Влас.
— Тебе замінять пізніше. Пішли, воєвода наказав якнайшвидше.
Простуючи сходами і коридорами численних галерей, Тугар губився у думках: навіщо так спішно він потрібен Світозару? Неждан також не зміг задовольнити його цікавості — він просто не знав.
— Навіщо? — засумнівався Тугар.
— Світозар лише запитав, чи знає хтось німецьку, — говорив Неждан, переходячи на інший, нижчий, поверх. — Я лише сказав про тебе. Воєвода наказав привести тебе негайно.
Що ж, воєводі Світозару потрібен лише тлумач. Тугар остаточно заспокоївся, і стурбованість поступилася місцем цікавості. Звідки в цих краях поміж китайського каравану опинився німець?
Перебуваючи на Святій Землі в оточенні тамплієрів, іоаннітів і тевтонців, Тугар досить швидко вивчив і німецьку мову. Тож не дивно, що тут, так далеко від земель ордену Марії Тевтонської, Тугар виявився єдиним її знавцем. Правда, судячи з того, що Світозару потрібен тлумач, з’явився ще хтось.
Світозар чекав на нього поблизу дитинця.
— Твій брат стверджує, що ти знаєш німецьку, — без вступу сказав він. — Це правда?
— Так, свого часу мені довелося пліч-о-пліч жити і воювати з лицарями-тевтонцями. А що сталося?
— Караван, що у цей саме час відпочиває за стінами фортеці і відраховує гроші, які треба заплатити, привіз із собою пораненого чоловіка. Він не розмовляє ні по-нашому, ні латиною, ні, тим більше, китайською. Але мої знання латини дозволили визначити, що переді мною німець. Ось тому я й покликав тебе.
— Що з ним? — запитав Тугар.
— Він помирає. Я хочу, щоб ти дізнався, хто він, що робить на наших землях і хто його підрізав.
— Де він?
Світозар кивнув головою на приміщення у нього за спиною.
— Пішли!
Залишивши Неждана чекати назовні, Світозар з Тугаром зайшли всередину. У напівтемряві Тугар побачив Йоланту, що метушилася біля ліжка з хворим. Той лежав на спині, покидавши руки вздовж тіла. Його накрили довгою полотниною. На грудях крізь неї просочилася кров. На подив Тугара, поранений дивився на стелю широко розплющеними очима.
— Як він? — запитав Світозар.
Йоланта лише похитала головою.
— Скільки?
— До вечора він помре, — повідомила вона. — У нього майже не залишилося крові.
— Залиш нас!
Йоланта підхопила кошик із закривавленим одягом і покинула кімнату. А чоловіки підійшли до пораненого. Той перевів на них погляд.
— Починай! — сказав Світозар.
— Хто ви? Хто на вас напав? І як ви опинилися на землях руського князя? — намагаючись не дуже спотворювати слова, запитав Тугар.
— Ви не німець, — напівзапитально ствердив хворий.
— Я русич, але в останні роки я жив серед братів ордену Марії Тевтонської, — відповів Тугар.
— Ви католик?
Тугар відповів не одразу. Він перевів погляд на Світозара, який спокійно споглядав на його потуги, намагаючись вгадати, чи не прикидається той у своєму незнанні мови.