— Так, я католик, — спокійно відповів він.
— Я хочу поговорити з вами наодинці, — сказав поранений.
Тугар обернувся до Світозара.
— Він буде розмовляти лише без свідків, — повідомив.
Світозар здивовано подивився спочатку на німця, потім на Тугара і спокійно нагадав:
— Хто він? Що робив тут? Хто на нього напав?
Сказав — і вийшов з кімнати.
Хворий, побачивши, що його прохання виконане, кволим жестом показав Тугару сісти поруч ліжка. Русич підсунув стілець ближче.
— Я знаю, що помру, тому не хочу нести з собою свої гріхи, — почав німець.
— Я не монах, — заперечив Тугар.
— Зате ви католик. Єдиний носій істинної віри на цих наполовину язичеських, наполовину схизматичних землях. Мене звати Томас із Пруссії...
Розмова Тугара з пораненим затяглася, і Світозар вирішив навідатися до торговців. Поставлені у таке становище, що залишилося лише платити, ті, зрештою, змирилися зі своєю долею і вирішили скористатися можливістю і відпочити. Світозар дав на це згоду, тим більше що всередину фортеці торговці доступу не мали. Що відбувалося всередині, за дивним поєднанням скель і стін, для них так і залишилося таємницею.
Там же, між стіною і частоколом, Світозара і зустрів Тугар.
— Він ще живий? — поцікавився воєвода, почувши, що Тугар готовий розповідати.
— Але дні його полічені, — закінчив той. — Можливо, навіть і не дні.
— На все воля Божа! — повчально відгукнувся Світозар. — Розповідай! Але спочатку скажи — ти дійсно католик?
Запитання заскочило Тугара зненацька. Він було вже запідозрив, що розмова, яка минула, була лише випробуванням, але Світозар заспокоїв його.
— Слово «католик» звучить однаково на багатьох мовах, — сказав воєвода. — Ну, то як?
— Так, воєводо, я католик і визнаю Папу Римського намісником Христа на землі, — сміливо підтвердив Тугар. — Це міняє справу?
— Ні. Зовсім ні. Для мене це не має ніякого значення. Просто мені тепер зрозуміло, навіщо німець вигнав мене з кімнати. Він тобі хоч не висповідався?
— Я не монах і не пов’язаний таємницею сповіді.
— Тоді що він тобі повів?
— Його звати Томас. Сам він із Пруссії, з якої саме місцевості — не знаю. Принаймні, вирушив він на наші землі саме звідтам. За його словами, завдання йому дав Людвіг фон Бальдерсхейм, ландмейстер Тевтонського ордену.
— Що це за завдання? — поцікавився Світозар.
— Наша фортеця.
— Тустань?
— Так він каже. Хоч і зізнається, що це лише одне із завдань.
— А інші?
— Оцінити, наскільки захищеними чи незахищеними є південні землі князівства. Крайньою межею, куди мав намір дістатися Томас, була Бакота.
— Дістався?
— Ні, на нього напали дорогою туди.
— Він знає, хто це був?
Тугар похитав головою.
— Томас не знає нашої мови, тому нічого не зрозумів, що говорили розбійники, але я попросив його описати нападників.
— І який результат?
— Те, що розповів Томас, дозволяє стверджувати, що він зазнав нападу «татарських людей».
Світозар недовірливо подивився на Тугара.
— Чому ти так думаєш? — запитав він.
— Дорогою сюди нам довелося зустрітися з ними. Одяг, озброєння... Словом, я майже впевнений, що це болохівці, — відповів Тугар.
— Та я вірю, вірю! — примирливо сказав Світозар. — Він був сам?
— Із загоном непутящих у військовій справі смердів, як він сам сказав. Побачивши, що на них напали, вони поспішили втекти, залишивши його самого проти півтора десятка розбійників. Серед тих, хто втік, був тлумач. Якийсь смерд із Чорної Русі.
— Чому його не вбили?
— Вчасно наспіли китайці.
Світозар кивнув головою. Предводитель торговців саме так і почав свою розповідь, коли його запитали, звідки у каравані поранений.
— Що ще?
— Усе.
— Гаразд.
Світозар пильно подивився на ратника.
— А тепер скажи мені: чому цей Томас відкрився тобі? Першому стрічному, що випадково розмовляє німецькою.
— Я переконав його, що на Святій Землі зустрічався з Гросмейстером ордену тевтонців Анно фон Зангерсхаузеном.
— І він повірив? — засумнівався Світозар.
— Важко сказати, але у нього не залишалося вибору.
— Ти дійсно зустрічався з Гросмейстером?
— Я його обманув. Ми в основному жили в Акрі, а Гросмейстер — в замку Монфор. Це досить далеко від нас.
— Я задоволений тобою, — сказав воєвода. — Можеш відпочивати. Але дорогою знайди Ратибора. Скажи, що я хочу його бачити.