— Пішли! — тільки і сказав той.
Вражений Тугар пішов за ним. Русича помістили у вільну келію, навіть не поцікавилися, чи не голодний він з дороги. Він був дуже голодний, але стомлений ще більше і, щойно торкнувся ліжка, миттю заснув.
XIII
Тугар прокинувся від того, що відчув: у келію хтось зайшов. Навчений роками перебування у місті, оточеному войовничими сарацинами, русич стиснув руків’я шаблі, з якою ніколи не розлучався, і чекав слушного моменту, щоб гідно зустріти невідомого. Але розплющивши очі, Тугар негайно зірвався з ліжка, геть забувши про шаблю. Перед ним усміхнений, поголений, у білій одежі монахів-цистеріанців стояв Едуард Бомон.
— Пробач, що перервав твій сон, але, почувши, що ти прибув у монастир, я просто не зміг утриматися, — замість привітання сказав Едуард, обнімаючи свого колишнього зброєносця.
— Я радий вас бачити, cip! — знайшовся що відповісти Тугар.
— Не cip, — заперечив Бомон. — Ось уже десять років я брат Едуард. Просто брат Едуард.
— Але я не можу забути, скільки ви для мене зробили!
— Ти правий: зробив багато, от тільки ще невідомо, чого більше — доброго чи навпаки...
— Доброго... брате Едуарде, тільки доброго, — запевнив Тугар. — Повірте, усі ці роки я ні на мить не пошкодував, що поїхав з вами.
— Що ж, це приємно чути, — зізнався Бомон. — Коли абат Робер повідомив, що мене шукає подорожній із чудернацьким, як на тутешні, іменем Тугар, я одразу зрозумів, що це ти.
— Так, сюди мене направив Великий магістр... — почав було Тугар, але Едуард зупинив його.
— Я знаю, — сказав він. — Більше того, я навіть знаю, що приїхати до мене мав саме ти.
Це здивувало русича.
— Але як? Ви вже не лицар ордену!
— Це так, але орден цистеріанців заснував Бернард Клевроський, якого брати-тамплієри вважають своїм покровителем. Тут, у монастирях, багато колишніх лицарів, і не лише колишніх. Словом, тут важко пояснити. Але знай: я залишаюся лицарем ордену. Навіть тут.
Почуте заінтригувало Тугара, у чому він і зізнався. А Едуард сів поруч нього на ліжко, обережно, неначе неймовірний скарб, взяв у руку шаблю.
— Десять років я не тримав у руках зброю, — сказав він. — Спочатку навіть спати не міг без неї. Потім, правда, звик.
Бомон без жалю поклав шаблю на ліжко.
— Я знав, що приїдеш ти, — повторив він. — От тільки не знав, коли саме. Великий магістр Берар ніколи не спішить з рішенням. Він наперед прораховує всі можливості і лише потім приймає рішення, щоб напевне.
— Тобто ви хочете сказати, що ваше заслання сюди — це план, розрахований на стільки років наперед? — засумнівався Тугар.
— Частина плану, — поправив Едуард і зітхнув. — Я дійсно згрішив перед Богом і капітулом. Тут нічого заперечити не можу. Покарали мене справедливо, і я не ображений на братів. Але перш ніж відправляти мене сюди, Тома Берар повідомив мені дещо, що шокувало мене і, впевнений, шокує і тебе, коли ти дізнаєшся. Тоді ж магістр поцікавився моєю думкою, хто може виконати це завдання. Без вагань я назвав ім’я свого зброєносця. Себто тебе. Берар сказав, що подумає, і благословив мене. Думав він десять років.
— Яке це завдання? — запитав Тугар.
— Почекай! Скажи спочатку, як там наші. Сподіваюся, всі живі?
Тугару дуже не хотілося засмучувати Едуарда Бомона сумними звістками. Слухаючи колишнього зброєносця, Едуард дедалі більше хмурнів; вираз його обличчя змінювався від шоку до ненависті, що взагалі було неприйнятним для монаха-цистеріанця. Врешті Едуард підвівся і побожно перехрестився.
— Нехай прийме Господь їхні душі серед праведників! — сказав він і закінчив: — Амен!
Тугар почекав, поки Едуард знову сяде.
— Тобто ви залишилися єдині з командорства Гійома де Пардо. Спочатку він, а тепер Роже де Обер з іншими.
— Гійом де Пардо навіть мертвим служить братам, — заперечив Бомон.
— Так, він молиться за нас усіх, — згодився Тугар, але відповідь колишнього лицаря здивувала його.
— І не лише молиться. Він служить ордену навіть зараз.
— Розвійте моє незнання, cip! — попросив Тугар. — Це пов’язане з тим, чому я тут?
— Ти завжди був проникливим. Цю твою рису свого часу відзначив ще Роже, рекомендувавши мені взяти саме тебе своїм зброєносцем замість убитого Джузеппе. Так, ти тут тому, що тебе сюди закликав Гійом де Пардо.
— Я слухаю вас, cip! — з готовністю сказав Тугар і зібрався підвестися, але Едуард зупинив його, поклавши руку на плече.