— Ти хочеш позбутися опіки хана?
— Як батько.
— Якщо не папа і не твій тесть, то кого ти хочеш взяти собі у союзники в боротьбі проти Сараю? — запитав Василько.
Відповідь Лева його приголомшила.
— Монголів!
XVIII
Василько Романович не переставав дивуватися тому, що говорив Лев. У словах перемиського князя відчувалася інтонація його батька, короля Данила. Раптом Василько зрозумів, що наміри племінника можуть здійснитися, тим більше враховуючи його цілеспрямованість.
— До моїх південних границь підступає Орда, — говорив. Лев. — За сміливість на Кавказі чи, може, навпаки, за якусь провину хан відправив туди свого темника Ногая. Я не знаю причини, але гадаю, хан уже пошкодував про свій намір. Ногай помаленьку відходить від Сараю.
— Звідки у тебе такі відомості? — здивувався Василько.
— Ногай сам повідомив мене у своєму посланні і запропонував своє покровительство.
— Тобто стати його данником?
— Так, але не про данину йдеться, — заспокоїв Лев. — Ногаю зараз потрібно одне: спокій на його північних землях. Тут наші бажання співпадають. Мені також потрібен спокій на моїх південних землях.
— Тобто ти не чіпаєш Ногая, а він не чіпає тебе?
— Вірно!
— І все? Чомусь мені не дуже віриться у такий безкорисливий подарунок цього Ногая, — засумнівався Василько.
— Мені також, тому ти правий: це ще не все. Зараз Ногай ще підпорядковується великому хану і змушений виконувати всі його, так би мовити, починання.
— А якщо ці починання, як ти кажеш, стосуватимуться чергового походу на Русь?
Лев похитав головою.
— Цього не буде, — відповів він. — У своєму листі Ногай запевнив мене, що ні про які походи на мої землі мови йти не буде.
— А землі Шварна? Володимира? Волинь?
— Дядьку, ти мене почув добре — на мої землі. На сьогоднішній день це перемиська, львівська і белзька земля. Пробач, але за те, що не моє, я відповідати не можу. Це була вимога Ногая, не моя!
Василько Романович довго дивився на Лева, і дедалі більше йому здавалося, що це не син Данила, а сам Данило сидить перед ним.
— Виправ мене, якщо я неправильно щось казатиму, — мовив дядько. — Якщо всі наші землі будуть під владою короля Лева — монголи забудуть сюди дорогу?
— Такого стверджувати я не можу. Є поляки, литвини. Якщо той же Ногай вирішить пройтися по їхніх землях, я змушений буду пропустити його, та й, цілком імовірно, надати свою дружину йому в допомогу. Але те, що не буде нападів на Русь, — він мені гарантував.
— І ти йому віриш?
— Батько ж повірив папі!
— І чим це закінчилося?
Лев відповів:
— Тут вірніше! Між Сараєм і нами є Ногай.
— Тоді як ти збираєшся використати Ногая проти монголів?
— Ногай стверджує, що він правнук сина Чингісхана Джучі і має таке ж право на титул великого хана, як і інші його нащадки. Я спробую підтримати його у його ж намаганнях перебратися до Сараю.
— Але що ти зробиш? — запитав Василько.
— А нічого! Просто підтримаю. Таке не забувається.
— А якщо він програє?
— Залишуся данником Сараю. Але він не програє. На відміну від інших претендентів, Ногай має свої землі і військо.
— Брати про це знають?
— Лише ти, дядьку! Сподіваюся, що це залишиться між нами. Повір, я боюся не гніву того ж таки Шварна чи Воїшелка. Зовсім ні. Я не хочу, щоб про наміри Ногая дізналися в Сараї. Йому буде непереливки, а з ним і мені.
— А як бути з братами? Як ти збираєшся зібрати всі землі? Чи все-таки забрати?
Лев усміхнувся.
— Негоже нам, Романовичам, воювати один з одним на радість нашим ворогам, — відповів він. — Той же Болеслав, який не знає, що робити зі своєю жінкою, чудово знає, що зробить з нами.
— Та як же?..
— Пробач, дядьку, але ти не маєш внука. Шварно взагалі не має дітей. Кому Володимир і мій брат передадуть свої землі? А я вмію чекати!
«Це вірно», — подумав Василько. Що-що, а чекати слушного моменту старший син Данила вмів!
Ці думки не відпускали Василька навіть тоді, коли він разом з усіма родичами відстояв службу у головному храмі Володимира. Король знав, що це гріх, але повністю віддатися службі сьогодні, у Страсний тиждень, йому заважали думки. Почуте від Лева вивело його з рівноваги. Звичайно, він не міг не відзначити, що найстарший племінник намислив те, що робив свого часу його батько. Правда, беручи до уваги теперішні реалії, на Рим сподіватися не варто, та й не у Римі зараз перебуває вселенський єпископ! Але вийти з-під опіки монголів, використовуючи тих-таки монголів? На таке не міг наважитися навіть Данило. А йому не бракувало мудрості у таких справах!