Коли Діонісій відкланявся і пішов шукати Ратибора, який вже давно виявився втаємниченим у королівські справи, Захарій здивовано запитав:
— Київ?
— Саме так — Київ.
— А навіщо? По-перше, що ти там забув? Після Батия від нього заледве лишилася двадцята частина людей і домів. А по-друге, як бути з Ярославом? Він отримав ярлик від хана.
— Розумієш, Захарію, титул короля Русі, отриманий мною від брата і дядька, означає титул короля всієї Русі, а не лише її західної частини. А Русь — це Київ. Згадай, як пхалися на київський престол різні князьки. Їм не потрібен був Київ. Один Боголюбський наробив Києву більше шкоди, ніж сам Батий! Зате гордо носили титул князя київського.
— А Ярослав? — запитав Захарій.
— Та який він князь київський?! Випросив ярлик, як і його брат Олександр, але жодного разу ні той, ні той і дня не прожив у Києві.
— Але і ти також не будеш!
— Не буду, — згодився Лев. — Зате до Києва звідси менше, ніж до Новгорода, де зараз приймає своїх покровителів князь київський Ярослав.
— І яке завдання Діонісія? Вигнати намісника Києва, як там його?
— Брячеслав. Ні, його Діонісій виганяти не буде. Він сам втече! Побіжить до Новгорода, можливо, навіть не верхи, скаржитися на мене.
— А Ярослав побіжить до хана скаржитися на тебе. Не думаю, що Менгу-Тимур зрадіє твоєму рішенню захопити Київ.
Лев махнув рукою.
— Я стану київським князем, — впевнено сказав він. — Але згодом. Тепер же хочу просто налякати Ярослава і побачити, як відреагує на це хан. І залежно від реакції Менгу-Тимура я вирішу, як діяти далі. А поки що Діонісій нехай лише появиться в Києві.
— Чому ти, князю, не повідомив йому деталі? Не довіряєш?
— Я багато кому не довіряю. Але тут інше. Не хочу, щоб хтось раніше дізнавсь про мої наміри.
— А що скаже Мстислав Данилович? — запитав печатник.
— А Мстислав дізнається пізніше. Гадаю, його реакція буде дещо іншою од монголів.
Захарію Витановичу, звичному до впертості Данила Романовича, було важко звикнути до непередбачуваності його сина Лева, що іноді лякала. Здавалося, Лев постійно балансує над прірвою, у яку дуже легко звалитися. Тим не менше, печатник короля бачив, що досі всі наміри Лева, якими б божевільними й абсурдними не здавалися спочатку, увінчувалися успіхом. За неповний рік йому вдалося перетворитися з князя однієї із вотчин на короля всієї Русі.
Утім, Лев правий: для цього йому потрібен Київ.
XXVII
«Упертий віслюк!» — подумав Тугар.
«Неймовірний нахаба!» — відзначив Карл Руерг.
«Слуга Божий, гідний поваги!» — похвалив Неждан.
Дивно, але такі несхожі характеристики від різних людей отримала одна людина — ігумен монастиря Святого Архангела Михаїла Григорій. Це сталося після того, як Неждан на прохання Тугара, а той на вимогу Руерга, зустрівся з ігуменом і попросив його (щоправда, не дуже стараючись переконати) допустити їх трьох всередину монастиря. Вислухавши прохання колишнього соцького, Григорій відповів, що згідно з ласкою короля Лева і ярликом хана Менгу-Тимура монастир Святого Архангела Михаїла, так само як монастирі по всій землі Руській, не залежить від будь-якої влади.
— А помолитися можна так, як говорив Спаситель, — закінчив Григорій.
— Як саме? — запитав Неждан.
Він, хоч і залишився задоволений такою відповіддю, мусив завершити розмову гідно, щоб було що переказати братові, а той — госпітальєру.
— Прочитай, сину мій, Євангеліє від Матфея, — повчально сказав ігумен.
І пішов від Неждана. Пішов, роздумуючи дорогою, що доведеться обмежити відвідування міста. А Неждан для годиться скрушно похитав головою і поспішив до Тугара поділитися результатами розмови.
Вислухавши брата, Тугар назвав ігумена Григорія впертим віслюком.
— Ти сподівався на щось інше? — допитувався Неждан.
— Чесно?
— Атож!
— Не сподівався, — признався Тугар. — Навіть більше — боявся, що монах дозволить. Тоді не знав би, як поводитися з Руергом.
Неждан запитав Тугара про останні слова Григорія. Той усміхнувся.
— Саме те я й говорив іоанніту, готуючи його до можливої відмови ченців.
— Тепер скажи й мені!
— Погано, Неждане, що ти мало знаєш Святе Письмо.
— Та вже як є! — відповів брат. — Не всім молитися в монастирях. Комусь треба й рідну землю захищати!
— Апостол Матфей писав: «А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно».