— Мудро сказано! — погодився Неждан. — Цілком підтримую і Григорія, і Матфея.
Тугар осудливо похитав головою. За таку зухвалу відповідь десь у Франції Неждану було б непереливки. Але тут не монастир Бомона, і немає підглядача, що невідступно стежив за кожним його кроком і старався не пропустити повз вуха жодного слова. Зрештою, Тугар дійшов висновку, що саме він і став тією першою ланкою ланцюга, що привів до Бакоти госпітальєра Карла Руерга — себто останню ланку.
— Що мені сказати, коли Руерг захоче зустрітися з тобою? — запитав Тугар.
— Скажи, що я не проти зустрічі, але не в місті, а десь за його межами. Менше очей — менше запитань! — відповів Неждан. — Зрештою, пора закінчити з цим.
Нагода випала найближчого понеділка. Напередодні місцеві хлопчаки повідомили, що за містом вони зустріли шістьох озброєних людей, від яких ледве втекли. Оскільки несподівана поява на околицях прикордонної Бакоти розбійників (чи хто б це не був) могла загрожувати спокою міста, на розвідку вирушили троє: Неждан, Тугар і Руерг. З цієї нагоди вершники озброїлися мечами і щитами, причому русичів захищали «руські» краплеподібні щити, а Руерг віддав перевагу звичному трикутному щиту «екю». Хоч вершників і було лише троє, обладунки давали їм перевагу над незахищеними, сподівалися, розбійниками.
Попервах їхали мовчки. До поля, на якому хлопці-вивідувачі зустріли незнайомців, було зовсім недалеко, тому ні Неждан, ні Руерг не спішили починати розмову.
Нарешті виїхали в поле. Зупинилися. Неждан піднявся на стременах, щоб краще оглянути місцевість. Нічого підозрілого.
— Це даремно! — мовив Тугар. — Якщо вони й були тут, то вже й їхнього сліду немає!
Неждан, помітивши, що Руерг скривив невдоволєну міну, відповів латиною:
— Можливо, тут їх і немає. Можливо, що вони лише розвідували ситуацію. Треба бути дуже озброєним загоном, щоб напасти на таке місто, як Бакота.
Він розвернув коня і став навпроти Руерга.
— Нам час порозумітись, — сказав йому.
— Звичайно, — згодився Руерг, ні на йоту не здивований таким поворотом розмови. — Цього я вже давно прагну. Мене дивує лише те, що ви постійно уникаєте цієї розмови.
— Я приглядався до вас, — пояснив Неждан.
— Навіщо?
— Хотів зрозуміти причину, яка примусила благородного лицаря обманювати.
Неждан хотів сказати «брехати», але слушно вирішив, що й «обманювати» образить Руерга. Він не помилився. В голосі намісника з’явилися залізні нотки.
— Ваше знання латини не дає вам ніякого права говорити такі неприпустимі речі! Прошу врахувати, що я, людина благородного походження, можу викликати на бій за образу лише кривдника такого ж походження. Ніщо не заборонить мені зробити це з вами. Я не потерплю образи!
Неждан спокійно його вислухав.
— Ми можемо поговорити без емоцій? — запитав він.
— Можемо, якщо ви вибачитесь переді мною.
— Спробую пояснити причину, через яку я вас, як вам здається, образив. Але повторюю: дайте слово спочатку подумати, а потім уже вихоплювати меча, щоб покарати нахабу. Тобто мене.
— Отож — слухаю вас!
— От і чудово! При першій зустрічі ви розповіли Тугару неймовірну історію про причину своєї появи на Русі. Я не переповідатиму всі її епізоди.
— Ви мені не вірите? — уже спокійно запитав Руерг.
— Не віримо. І ось чому. Ми з вами недаремно зупинилися на цьому полі. Чотирнадцять років тому ось на цьому місці від меча асасина Ібрагіма, він же Боніфацій, загинув наш учитель, командор ордену бідних лицарів Христа і Храму Гійом де Пардо.
Руерг мимоволі потягнувся до меча, але одразу ж опустив руку. Почути таке від місцевих жителів тут, так далеко від цивілізованих (як він вважав) земель, було майже неможливо, і Руергу здалося, що ще йому привиділося. Він навіть хитнув головою.
— Крім того, ви не сказали братові, що належите до ордену Святого Іоанна Єрусалимського і, за нашими припущеннями, зараз повинні готуватися до відбиття можливого штурму Акри військами султана... — Неждан замовк, згадуючи ім’я.
— Бейбарса, — підказав Тугар.
— Бейбарса, — повторив Неждан. — І крім того, ми знаємо, що у Гійома ніколи не було прийомного брата, що його батько пережив його матір, а не помер раніше за неї, як ви розповіли Тугару.
— Едуард Бомон розповідав про вас як про чесну людину, — вставив своє Тугар. — Адже саме ви попередили де Пардо про небезпеку, що її таїв у собі новонавернений християнин Боніфацій! Невже він помилився?
Карл Руерг здивовано вгледівся в Тугара. Русич знав таке, про що він сам уже давно забув. Безумовно, з Тугаром уже зводила його доля. От тільки де? Той знає Бомона, а з ним Руерг зустрічався двічі. Уперше це сталося поблизу єгипетської Деметри, але це було давно, і Тугарові тоді було мало років. Удруге він зустрівся в Акрі одразу після прибуття того у місто. Руерг насупив брови. Він згадав юнака, що стояв осторонь і чекав закінчення їхньої з Бомоном розмови. Тоді Руерг не звернув на нього уваги.