А Неждан розмірковував, як це ситуація дійсно дійшла до такої межі, коли лише один із них зможе виконати те, що запланував. І русич не впевнений у тому, що це буде саме він.
Карл Руерг вирішив, що мовчанка затяглася, тому спитав про таке, чого вони й не сподівалися:
— Мені дещо незрозуміло. Як я розумію, ви проти того, щоб пектораль забрав саме я. Але при тому ви (звернувся до Тугара) хочете забрати її для свого ордену, ви ж (до Неждана) взагалі проти цього. Невже ви, перешкодивши мені, опісля зійдетесь у сутичці за реліквію?
— Нехай це, cip, вас не хвилює! — заспокоїв його Неждан. — Ви маєте рацію: мій обов’язок — не допустити вас до могили. І будьте певні — я це зроблю за будь-яку ціну.
Переговори, якщо можна так назвати їхню зустріч, зайшли в глухий кут і могли закінчитися несподівано. Коли ж, здавалося, хтось не витримає, Тугар випростався на стременах і показав на північ.
До них наближалася група озброєних вершників. Тугар нарахував їх із десяток. Але вже з першого погляду на непроханих гостей стало зрозуміло, що до розбійників ті не належать: чепурний одяг і дисципліна, що кидалася в очі навіть здалека, примусила засумніватися у цьому.
Вершники зупинилися десь за сто кроків від них. Було видно, що вони не сподівалися тут когось зустріти і просто не знають, як вчинити далі. Зрештою, від групи відділилися троє і повільно, навіть повагом, наближалися до них.
— Це ті, на кого ми чекаємо? — запитав Карл Руерг, скочивши на всяк випадок у сідло.
— Сподіваюся, що ні, — відповів Неждан, повторивши дію госпітальєра. — Як на розбійників, вони занадто організовані.
— Та й, зрештою, щось я не помічав серед розбійників такої шляхетності, — вставив Тугар.
— Якої шляхетності? — поцікавився Неждан, перевіряючи, чи легко виходить з піхов меч.
— Вони помітили, що нас троє, і стільки ж наближається. Розбійники не дотримуються таких правил. Вони атакують усі разом, причому заважаючи один одному.
Невідомі ще не під’їхали близько, а Карл Руерг по одежі вже розпізнав у них тевтонців.
— Тевтонці, — тихо повідомив він.
Брати перезирнулися.
Їм обом згадалася їхня розмова на найвищій вежі Тустанської фортеці.
— Звідки тут тевтонці? — поцікавився Тугар.
— Зараз дізнаємося, — заспокоїв його Неждан і спокійно продовжував чекати, поки невідомі під’їдуть ближче.
Коли ті зупинилися за кілька кроків, уже і Тугар запримітив в одязі приїжджих деталі, характерні лише для лицарів Німецького ордену. Вже перші слова, сказані одним з вершників, напевне головним, розвіяли будь-який сумнів. Тембр голосу був різкий, неприємний, і хоч той говорив латиною, і Руерг, і Тугар, що свого часу неодноразово зустрічалися з тевтонцями, безпомилково розпізнали німця.
— Нам потрібно бачити намісника Бакоти! — прямо, без звичайного у таких випадках вступу почав головний.
— З ким маємо честь розмовляти? — запитав Неждан.
Почувши майже бездоганну латину, той сторопів. Він перезирнувся зі своїми супутниками. Видно, й ті не сподівалися почути відповідь на це запитання.
— Хто ви? — запитав тевтонець.
— Нам видається, що саме ви маєте назватися першими, — продовжив Неждан.
— Я комтур Ульріх фон Зальц, і я не розумію, чому повинен називати себе першим, — пихато відповів головний.
— Та хоча б тому, що перед вами шевальє, — пояснив Руерг.
Хоч титул шевальє приблизно рівнявся титулу комтура, а насправді був навіть нижчий, Ульріх фон Зальц від несподіванки аж випрямив спину. Напевне, вся попередня заготовка до подібних зустрічей виявилася непотрібною.
— Крім того, шановний, перед вам два намісники Бакоти: я представляю хана Ногая, а короля Лева представляє Неждан.
Руерг кивнув на русича. Тут тевтонець розгубився остаточно, але щоб не виглядати смішним, він вийняв зі складок одягу згорнутий у рурку лист і подав Неждану.
— Якщо так, то це, напевне, адресоване вам, — сказав фон Зальц.
Здивований Неждан розгорнув листа. Підпис короля Лева свідчив, що подателі цього листа прямують до Святої Землі, є особистими гостями короля і перебувають під його захистом. Усім служивим людям належало не перешкоджати Ульріху фон Зальцу та його супутникам і сприяти виконанню їх благородної місії.
Неждан переклав листа Руергу.
— Лист дійсно написав король? — засумнівався Тугар.
— Ось його печатка, — показав Неждан.
Він обережно згорнув листа і повернув комтуру.
— Я виконаю волю короля, — сказав він. — Ви можете залишитися в Бакоті відпочити перед подальшою дорогою. Гадаю, шевальє також не проти.