— Що це значить? — запитав я у Вінтерса. — Окопаємось і будемо відстрілюватися?
— Ну… ні, просто про всяк випадок.
— Ніякого „всякого випадку“ не буде. Це просто ще одна бездарна спроба психологічного тиску.
— Але ж ордер…
— Зараз ми з ним розберемося.
Я знову повернувся до відеофону й зажадав поговорити зі старшим поліцейським. Ним виявився інспектор на ім’я Мустафа Хашемі. Привітавшись, я запитав:
— Інспекторе, вам не здається, що ви поквапилися з ордером? Якби спочатку ви з’ясували обставини, то не виникло б цієї безглуздої й неприємної ситуації.
Він трохи збентежено прокашлявся.
— Я дотримуюсь тієї ж думки, капітане. Проте наш комісар визнав претензії посольства Октавії обґрунтованими. А суддя, що видав ордер на арешт, з ним погодився.
— Гм, навіть так… Скільки з вами людей?
— Лише мій помічник і ериданський консул. Але в разі потреби я вповноважений викликати підкріплення і взяти будівлю штурмом. Хоча мені це не подобається.
— Мені також, — відповів я і жестом наказав піхотинцям, які на ці слова перевели свою зброю в бойовий режим, не гарячкувати. — Обійдемося без насильства. Прошу, піднімайтесь до нас, усі троє. Вам не чинитимуть перешкод.
Вимкнувши відеофон, я доручив Вінтерсові подбати про те, щоб візитерів пропустили, звелів піхотинцям поміняти бойову зброю на шокери, а сам пішов будити дівчат, які ще спали.
Коли я пояснив їм ситуацію, Ліна не на жарт перелякалася, а Елі сердито промовила:
— От йолопи! Ніяк не вгамуються… Тільки я не збагну, звідки вони дізнались про нас. Ліночко, ти ж попереджала своїх, щоб вони тримали язика за зубами?
— Так, звичайно, щоразу, — відповіла вона, але в її голосі почулися винуваті нотки.
Я пильно подивився на неї:
— То що ж?!
— Ну, власне… — Ліна зам’ялася. — Тато й мама хотіли познайомитися з Еліними батьками. Я відмовляла їх, але… мабуть, вони не послухалися.
— Хай йому чорт! — вилаялася Елі.
А я кивнув:
— Тепер усе зрозуміло. Ти не писала їм. Я, на твоє прохання, також не відповів. От вони й вирішили, що я тримаю тебе силоміць.
Елі пирхнула:
— А що їм до цього…
На той час, коли дівчата одяглися й причепурилися, наші відвідувачі — інспектор Хашемі, його помічник у чині сержанта і високий молодий чоловік у цивільному, — вже знемагали від тривалого чекання. А ще їм було вкрай незатишно під колючими поглядами піхотинців, які, хоч і зачохлили свої лазерники, замінивши їх на шокери, все одно мали вельми грізний вигляд.
— Отже, панове, — промовив я. — Перед вами обидві молоді леді, яких я, за вашим твердженням, утримую проти їхньої волі.
— Це неправда, — запевнила Ліна.
— Маячня! — лаконічно оголосила Елі.
Інспектор Хашемі обережно, щоб не нервувати піхотинців, сунув руку до кишені і так само повільно видобув звідти телефон. Подивився на його дисплей, потім на дівчат, відтак знову на дисплей і кивнув:
— Схожі. — І запитливо поглянул на чоловіка в цивільному. — Пане консул, це вони?
— Так, — підтвердив той, — вони. Міс Елісон Тернер і міс Гелена Камінська.
— Точно?
— Та точно, точно, — нетерпляче озвалася Елі. — Якщо хочете, перевірте відбитки пальців. У пана консула напевно є всі наші біометричні дані. А ще ми можемо показати наші посвідчення службовців Ериданської Астроекспедиції. Щоправда, моє вже нечинне — тепер я мічман ВКС Ютланда, штатний пілот корвета „Оріон“.
Для консула це було несподіванкою:
— Справді, міс?
— Уявіть собі!
— І ви перебуваєте з капітаном Шнайдером з власної волі?
— Саме так.
— Тоді, може, ви брали участь у викраденні фреґата „Маріана“?
— Можливо, — зухвало відповіла Елі.
Інспектор зауважив:
— Згаданий фреґат нас не цікавить. Це питання давно вичерпано. Дуже прошу, не відхилятися від теми розмови. Отже, міс Тернер, ви заперечуєте твердження ваших батьків, що вас утримують силоміць?
— Батьків? — скинулась Елі. — То це вони?!
— Ми отримали від них офіційну заяву, — пояснив консул. — І на цій підставі звернулися до вавілонської поліції.
Елі ладна була вибухнути лайкою, проте вольовим зусиллям стрималася.
— Передовсім, пане консул, — мовила вона крижаним тоном, — я вже повнолітня і не потребую батьківської опіки. А крім того, турбота про мене більше не належить до обов’язків вашого посольства. За ериданськими законами, з моменту вступу на службу до Збройних Сил Ютланда я автоматично втратила громадянство Октавії.
— Так, — сказав інспектор Хашемі. — З міс Тернер усе зрозуміло. А як щодо вас, міс Камінська? — звернувся він до Ліни. — Ви також втратили громадянство Октавії?