Хашемі натиснув кнопку відбою й поклав телефон на бильце крісла.
Я сказав:
— Інспекторе, це дуже мило з вашого боку. Ми вдячні вам за об’єктивність і безсторонність. Та далебі, вам не варто було ставити під удар вашу кар’єру. Якщо ваш начальник так затявся, ми з міс Тернер і міс Камінською могли б приїхати до комісаріату… — Вінтерс збирався був запротестувати, тому я швидко додав: — У супроводі посиленої охорони, певна річ. Там би ми залагодили непорозуміння, і ваш комісар залишився б задоволений.
Інспектор похитав головою:
— Боюся, все не так просто, капітане. Тепер я впевнений, що ордер на ваш арешт — пастка. Вас хотіли виманити з банку.
Тут уперше за весь час озвався поліційний сержант:
— Пане інспекторе, ви справді звернетеся в міністерство?
— Я вже звернувся, — відповів Хашемі, й далі дивлячись на мене. — Ще вчора ввечері, коли комісар доручив мені це завдання, я запідозрив, що тут не все чисто. Я давно служу в поліції, і за цей час у мене виробилося непогане чуття на брудні оборудки. Тому я ризкнув потурбувати міністра внутрішніх справ. Йому це також не сподобалося, і він доручив мені в усьому розібратися. Цілком могло бути, що мій начальник просто перестарався, догоджаючи ериданському посольству. Та коли я переконався, що ваша справа білими нитками шита, а комісар продовжував наполягати на вашому арешті, мені стало ясно — тут щось набагато гірше. Схоже, не просто корупція, а злочинна змова. І я обов’язково докопаюся до істини. — Інспектор підвівся з крісла; слідом за ним повставали сержант і вкрай невдоволений таким завершенням своєї місії консул. — А тепер дозвольте попрощатися з вами. Ще раз приношу вибачення від імені всієї вавілонської поліції.
Подальші події сталися блискавично. Інспектор попрямував до дверей, сержант трохи затримався, пропускаючи вперед консула, і на якусь мить зник з поля зору, прикритий постаттю дипломата. Цієї секунди вистачило, щоб у його руці невідь звідки з’явився пістолет — дуло дивилося прямісінько мені в обличчя, а на гашетку вже натискав указівний палець.
Затріщали електричні розряди, я ще встиг здивовано подумати, з якого це побиту лазерник стріляє як шокер, а потім на мене навалилося троє піхотинців, прикривши від убивці своїми тілами.
Зляканий вереск Ліни і біль у боку, куди вперся лікоть одного з бійців, швидко переконали мене, що я ще живий. А наступної секунди я збагнув, що тріщав не лазерний пістолет — це космічні піхотинці виявились на висоті й випередили сержанта.
— Будь ласка, панове, — почув я голос інспектора. — Не зламайте мені руки. Наші пістолети розряджено.
— Все гаразд, — промовив Вінтерс. — Небезпека минула.
Піхотинці нарешті злізли з мене, а Ліна й Елі допомогли підвестися. Потираючи рукою трохи травмовані ребра, я оглянув місце сутички. Сержант і консул непорушно лежали на підлозі — їх обох завалили шокерами. Інспектор був при тямі, але знешкоджений. Двоє піхотинців заломлювали йому за спину руки, утім, не дуже сильно — вочевидь, дослухалися до його прохання.
— Що це означає? — запитав я.
— Сержант Лібкін був запасним варіантом, — пояснив Хашемі. — Я запідозрив це, коли комісар нав’язав мені його в супровід. Лише поліцейські з ордером на арешт могли потрапити до вас озброєними. Я подбав про те, щоб пістолет сержанта був розряджений. Мій, до речі, також. Можете перевірити.
Вінтерс перевірив і підтвердив, що так воно і є. Потім інспектора ретельно обшукали і, не виявивши в нього прихованої зброї, відпустили. Проте й надалі тримали під прицілом — уже не шокерів, а лазерників.
— Але як сержант збирався втекти? — не міг зрозуміти я. — Він же не мав жодних шансів.
— Гадаю, він це розумів.
— Тоді на що він розраховував? Адже за вавілонськими законами навіть замах на зумисне вбивство карається на смерть.