Поки ми проводили підйом, командор Томасон оголосив по інтеркому загальний збір літно-навіґаційної служби, і тепер на містку перебували всі без винятку льотчики „Маріани“.
— Отже, — заговорив шкіпер, — тепер не лишилося сумнівів, що це реліктова аномалія. Розрахунки свідчать, що її радіус приблизно дорівнює сорока семи світловим рокам, а зоря Аруна знаходиться майже в самому її центрі. Тому обхідних варіантів ми не маємо — доведеться йти навпростець. У зв’язку з цим я оголошую в літно-навіґаційній та інженерній службах надзвичайний стан, скасування вихідних і біжучого ґрафіку вахт. Головний інженер сам розбереться в своєму господарстві, а в рубці керування відбудуться наступні зміни: персональний склад вахт збільшується до шести пілотів, запроваджуються пости помічника оператора занурення та другого помічника штурмана. Четверта група тимчасово розформовується, за її рахунок буде доукомплектовано інші три. Начальник експедиції, капітан Павлов, зголосився очолити Третю групу на посту основного штурмана. Зараз на вахту заступає Друга група, до її складу додатково ввійдуть суб-лейтенант Мамаєва — як помічник оператора занурення, і суб-лейтенант Кох — як другий помічник штурмана. Всі інші поки вільні. Оновлені склади Першої та Другої груп буде оголошено протягом години.
Залишаючи місток, я прикинув, що навіть з урахуванням Павлова для повного комплектування трьох груп по шість льотчиків бракує однієї людини. Топалова також швидко розібралася з арифметикою й сказала:
— Схоже в Ґарсії з’явився непоганий шанс частково реабілітуватися… Гм. Хоча я на місці шкіпера не ризикнула б.
Як незабаром з’ясувалося, командор Томасон поділяв думку Топалової й ризикувати не захотів. Він перевів до нашої групи лейтенантів Келлі й Михайленка — відповідно, третього та четвертого пілотів, а натомість забрав від нас Елі. Її, разом ще з чотирма наймолодшими за віком пілотами (не рахуючи мене), взяв під свою руку капітан Павлов. Друга група була досить рівна за складом, а в нашій Першій бракувало однієї людини, зате у нас зібралася солідна компанія — троє старших пілотів і старший навіґатор. Плюс іще я — новачок, якого Топалова цілком серйозно назвала кращим на кораблі оператором занурення. Та навіть якщо прийняти це твердження за щиру правду, то все одно я був дуже здивований і навіть збентежений, коли виявив, що в списку особового складу нашої групи я фігурую як основний оператор, а старшого від мене і за званням, і за віком, і за стажом лейтенанта Михайленка призначено моїм помічником.
Після деяких вагань, я вирішив поговорити з самим Михайленком і висловити йому свої сумніви. У відповідь той лише недбало пирхнув.
— Не бери дурного в голову, хлопче. Я не Ґарсія і такими дрібницями не переймаюсь. А роботи вистачить нам обом. Ці сорок світлових років будуть справжнісіньким пеклом.
Щодо останнього він не помилявся. Вже на наступній вахті ми гарували, як прокляті, і раз по раз мінялися ролями — то я виконував функції основного оператора, а Михайленко „підчищав“ мої дії, то навпаки. В такому ж режимі працювали й Топалова з Келлі, а Вебер мало не щохвилини передавав їм коректи — так на нашому жаргоні називалися розраховані на льоту поправки до курсу.
Від надмірного навантаження всі члени літно-навіґаційної служби перебували на межі стресового стану й намагались якомога більше спати, а дозвілля — проміжок між вахтою та сном — проводили за спокійними розвагами, як-от перегляд фільмів або читання книжок. До спортзалу ніхто з нас не ходив, хоча в будь-який інший час це був обов’язковий пункт у розпорядку дня кожного льотчика; зараз для фізичних вправ нам просто бракувало сил. Та найбільше вимотував себе Томасон, який майже не покидав місток і лише на час короткого сну його заступали Павлов або Топалова.
З Елі я бачився уривками. Коли я змінювався з вахти, вона вже зазвичай спала, щоб набратися сил перед своїм чергування. Лише пізно ввечері, коли я збирався лягати, вона прокидалась і ненадовго заходила до мене. Незважаючи на напружений ґрафік роботи і втому, Елі була в захваті — цілком щиро вона говорила мені, що це кращі дні в її житті. І я розумів чому: тільки тепер, у критичній ситуації, вона по-справжньому відчувала себе потрібною, усвідомила нарешті, що в команду пілотів її перевели не лише за моїм наполяганням, не завдяки прихильності Топалової, а тому, що вона справді має неабиякий талант.