Я голосно пирхнув:
— Яке, до дідька, повстання! Це заколот, путч!
На якусь мить мені здалося, що батько зараз вибухне. Проте він швидко опанував себе і спокійно промовив:
— Не будем дискутувати про термінологію. Називай це, як хочеш, а наразі йдеться про інше. Я ґарантую, що жоден ютландський корабель не втрутиться в… сам знаєш, у що. На таких умовах ти згоден служити в нашому Зоряному Флоті?
Я збирався ще трохи покомизитись, набиваючи собі ціну, проте одразу після батькових слів з моїх вуст зірвалася нерозбірлива, але однозначно ствердна відповідь.
— Ану, повтори чіткіше, сину, — попросив батько, з видимим зусиллям зберігаючи незворушність. Але в очах його виразно світився тріумф.
— Так, — тихо сказав я.
— Голосніше. Я погано тебе чую.
— Так! — вигукнув я. — Згоден, хай тобі чорт! Тепер ти задоволений?
— Цілком, — кивнув він.
Відтак батько подивився на Яну, котра мовчки сиділа за столом, утупившись поглядом у свою тарілку.
— А ти, дочко? Згодна піти на службу?
— Ні, сер, — відповіла вона, не підводячи очей. — Я утримаюсь.
— Що ж, воля твоя, — розчаровано мовив батько і знов повернувся до мене. — Отже, вирішено. Вже сьогодні я внесу тебе до списків особового складу Зоряного Флоту Ютландських Військово-Космічних Сил з наданням звання капітана. Отримаєш під командування корвет крейсерського типу.
Від несподіванки, Яна похлинулася. Ліна, що також обідала з нами, не стрималась і голосно охнула.
А я з недовірою запитав:
— Це такий жарт?
— Ні. Я кажу цілком серйозно.
— Тоді це дурість. Я не маю ні досвіду, ні належної кваліфікації для командування кораблем. Я просто пілот. Гадаю, що гарний пілот. Але цього замало, щоб стати капітаном.
— Проте ти будеш капітаном. Або так, або ніяк. Це моє остаточне рішення.
— Але чому?
— Бо ти мій син.
— Слабкий арґумент, — заперечив я. — Кульгає на обидві ноги. До твого відома, диктаторські синки також починають свою кар’єру з молодших офіцерських чинів і відповідних посад.
— Так то звичайні диктаторські синки, — парирував батько. — Люди знають їх з дитинства. Знають, но що вони здатні. Коли такий синок вступає на службу, його командир має чітке уявлення, як з ним поводитися. В одному випадку він каже собі: „Цьому молодику потрібні лише капітанські погони. Нехай спокійно відбуде свій термін, не стану йому заважати. Що рідше матиму з ним справу, то краще для нас обох“. А в іншому випадку командир знає, що хлопець справді хоче служити, що його мета — навчитися бути капітаном. Тоді він і поводиться з ним відповідним чином. Але тебе мої командири не знають, ти для них — темна конячка. А враховуючи твоє ставлення до мене, яке ти, свідомо чи несвідомо, перенесеш і на своє нове начальство… Коротше, я зроблю ведмежу послугу тому шкіперу, на чий корабель призначу тебе служити.
— А ти не боїшся зробити ведмежу послугу екіпажу корабля, командиром якого я стану?
Батько посунувся вперед і буквально наскрізь пронизав мене поглядом.
— Ти такий невпевнений у собі? Вважаєш, що не впораєшся?
Я розгубився. Не міг сказати ані „так“, ані „ні“. З одного боку я справді відчував невпевненість — але не в собі, не в своїх здібностях, а в досвіді, кваліфікації, вмінні керувати людьми; зрештою, мені було лише двадцять три роки. Разом з тим я не сумнівався, що в майбутньому, не такому вже й далекому, зможу стати гарним капітаном. Але не зараз…
— Я… я не знаю.
— От і перевіримо тебе, — відповів батько. — Вийде — чудово, а якщо ні — тоді я призначу на твій корабель досвідченого старшого помічника, який допомагатиме тобі з виконанням капітанських обов’язків.
„Ну ні!“ — рішуче подумав я. — „Не дозволю так зганьбити мене, краще вистрибну зі шлюзу у відкритий космос…“
— Через тиждень, — тим часом вів далі батько, — бриґада з дев’яти кораблів відбуває до однієї з наших перевалочних баз за тисячу світлових років звідси. У той кінець ти полетиш на корветі „Оріон“ як пасажир зі статусом наступника шкіпера. За час польоту ознайомишся з судном, з екіпажем. На перевалочній базі вас чекатиме партія нових кораблів, доправлених з планети Вавілон. Командир „Оріона“, капітан Ольсен, отримає під свою оруду важкий крейсер, а ти посядеш його місце і на зворотному шляху покажеш, на що годен. Усе зрозуміло?
— Так.
— Треба казати „так, сер“, — поправив батько. — У повсякденних розмовах ми просто родичі. А коли йдеться про службові справи, то я вже не твій батько, а твій верховний головнокомандувач. Затямили, капітане?