На мить я аж онімів.
— Що?… Яка, в біса, послуга? Чим ви мені допомогли?
— Вам — опосередковано через вашу подругу Елісон Тернер. Ви дуже переживали за неї, що вона псує собі життя, працюючи не за спеціальністю. Завдяки мені, Тернер потрапила в літно-навіґаційну службу, отримала добру практику і навіть заслужила мічманські погони.
— Чорт!.. — промимрив я, геть збитий з пантелику. — Але навіщо було влаштовувати цілий спектакль? Не могли просто прикинутися хворим?
— Цього було б замало, — пояснив Ґарсія. — Перш ніж звільнити місце пілота, я мусив привернути увагу до Тернер, зробити так, щоб вона разом з вами була постраждалою стороною. Не в останню чергу через це капітан Павлов та командор Томасон допустили її до польотів і довгий час терпіли її непрофесійність. Хоча б для того, щоб компенсувати завдану їй моральну шкоду. Зрештою, вони відповідали за все, що відбувалося на кораблі, а тому в цій неприємній історії була й значна частка їхньої вини.
Я слухав пояснення Ґарсії, але не міг змусити себе почувати бодай крихти вдячності. Ні, я повірив його словам. Точніше, припустив, що він, найпевніше, каже правду. Проте моє ставлення до нього не змінилося. І зовсім не тому, що я такий злопам’ятний, не здатний пробачити й забути колишні образи. Просто я ніколи не поважав людей, ладних принизити свою гідність заради кар’єри. Ґарсія улаштував цю клоунаду для того, щоб ґарантовано привернути до себе увагу мого батька. Якби він просто симулював хворобу, це могло б лишитися непоміченим. А так батько, навіть при побіжному перегляді корабельного журналу „Маріани“, ніяк не міг пропустити частих згадок про наш конфлікт. І він, ясна річ, запитав у Алавеса: „Чому це ваш Ґарсія так дошкуляв моєму синові та його подрузі?“ Ну, і тоді Алавес йому все розповів. Справа повернулася таким чином, що Ґарсія ні сам, ні через інших не нав’язувався батькові, вимагаючи вдячності за послугу, яку зробив мені й Елі; він начебто діяв безкорисливо. Батько, звичайно ж, розібрався в ситуації, зрозумів, які мотиви керували Ґарсією, а проте мусив віддячити йому. І віддячив…
— Лейтенанте-командоре Ґарсія, — офіційно промовив я. — Хоча ви старші за віком, я старший за званням. Ви визнаєте за мною право віддавати вам накази?
— Певна річ, капітане Шнайдер. Я готовий виконати всі накази, віддані в межах вашої компетенції.
— Так от, — продовжував я. — Під час польоту намагайтеся не потрапляти мені на очі. Уникайте мене, ніби я чумний. Наприклад, зараз я йду до рубки керування… Натяк зрозуміли?
— Так, сер.
— Чудово!
З цими словами я проминув Ґарсію й пішов далі.
3
На містку, перед зануренням у вакуум, що штормив на всі чотирнадцять балів, панувала на диво спокійна робоча обстановка, яка нітрохи не нагадувала той аврал на „Маріані“, коли ми проходили аномалію. За пультами керування, як і годилося для корвета, чергувало троє пілотів — штурман, оператор занурення і навіґатор; місце помічника штурмана тут належало до резервних і було порожнім.
Склад вахти був інший, аніж той, з яким „Оріон“ стартував з орбіти. Безумовно, це була Перша група. А точніше, Основна група. Через брак особового складу кораблі Ютландських ВКС не були укомплектовані пілотами повністю, з розрахунку на всі три вахти. Приміром, до команди корвета на постійній основі входило три штатні пілоти плюс двоє стажистів — недавніх випускників військового училища. Лише коли корабель відбував у тривалий політ, літно-навіґаційну службу поповнювали до необхідного оптимуму. Для „Оріона“ це дев’ять штатних пілотів, не рахуючи шкіпера і старпома.
У кріслі штурмана сидів чоловік років тридцяти п’яти, у чині лейтенанта-командора. Навіґатором і оператором занурення були жінки-лейтенанти: перша — висока білявка, не набагато молодша за штурмана, на вигляд справжня валькірія; друга — майже моя ровесниця, може, на два-три роки старша, струнка, симпатична, зеленоока, з гривою яскраво-рудого волосся. Дарма що ютландське суспільство було вельми патріархальне, на космічний флот, як новоутворення, ці порядки не розповсюджувалися. При порівняно невеликому населенні планети було б справжньою дурістю іґнорувати дві його третини за статевою ознакою. До того ж, давно вважалося встановленим фактом, що жінок легше навчити на пілотів, хоча з командирськими обов’язками краще дають раду чоловіки.
Крім трьох пілотів і капітана Ольсена, у рубці були присутні також старший помічник, командор Сміт, та офіцер зв’язку в чині лейтенанта, а замість звичної на пасажирських судах і в Астроекспедиції бортпровідниці — черговий боцман, який здебільшого виконував обов’язки стюарда, а ще був своєрідним глашатаєм — за давньою (і, як на мене, безглуздою) традицією, він сповіщав вахтових про появу на містку капітана корабля й адміралів.