Я розгублено похитав головою.
— Прокляття!.. Але ж це підле свинство!
— Не ображай чесних свиней, — промовила Елі. — Це називається „Realpolitik“. Будь-яка, навіть найдовершеніша демократія, в основі своїй підла, продажна й лукава.
Я ошелешено витріщився на неї:
— Як це розуміти? Батько вже навернув тебе в свою віру?
Вона зашарілася.
— Аж ніяк! Просто… просто ми майже щодня розмовляли — за обідом, іноді за вечерею. І знаєш, він говорив багато правильних речей, над якими я раніше не замислювалася. Між іншим, усе те, що сказала тобі Яна, це його слова. До того ж не лише сьогоднішні. Десь місяць тому твій батько сперечався з капітаном Павловим з приводу його ідеї про концесію. Він доводив йому, що фармацевтичні компанії не задовольнить рівноправне партнерство, що вони зрадять Ютланд задля збільшення своїх прибутків. Адмірал навіть назвав їх найвірогіднішого спільника — ґенерала Чанґа. І, як бачиш, влучив у яблучко.
Я важко зітхнув:
— Так, у яблучко. На всі сто очок…
2
Кораблі ютландського флоту жили за поясним часом Світ-Лейк-Сіті, тому я, хоч і мав вихідний, за звичкою прокинувся о пів на сьому ранку.
Елі з Ліною після бурхливої ночі спали мов убиті. Я ж, на власний подив, почувався бадьорим і відпочилим. Обережно, щоб не розбудити дівчат, вибрався з ліжка, прийняв холодний душ, одягнувся й зійшов на перший поверх, щоб поснідати — їсти хотів страшенно.
В їдальні на мене чигав сюрприз — за столом сидів Павлов, пив каву й палив сигарету. Головно я здивувався не через його присутність у нас вдома о такій ранній порі, хоча й це викликало запитання. Значно більше мене вразило те, що він був одягнений в адміральський мундир з чотирма зірками на погонах.
— Привіт, Александре, — сказав Павлов. — Дуже радий тебе бачити.
— Добрий ранок, сер, — сказав я і про всяк випадок став струнко.
— Ой, облиш! — відмахнувся він. — Робочий день ще не почався, тож давай без формальностей. Тим більше, що в тебе вихідний.
— Батько тут? — запитав я, сівши за стіл.
— Ні, залишився ночувати на роботі. Просив не будити тебе, поки ти сам не прокинешся. Та раз ти вже встав, поїдемо до нього разом.
Тим часом місіс Еплгейт подала мені сніданок, і я взявся до їжі, раз за разом заінтриґовано поглядаючи на Павлова.
— Мій мундир? — запитав він
— Так, — відповів я. — Ваш мундир. Дівчата мені нічого не сказали. Мабуть, просто не встигли — вчора ми лише трохи поговорили, а потім я ліг спати.
Ясна річ, не сам, вже про себе додав я. А в ліжку з Елі й Ліною було не до розмов.
Павлов добродушно всміхнувся, немов прочитавши мої думки.
— Вони не могли сказати ще й з іншої причини. Бо самі не знали. Я прийняв це призначення лише вчора ввечері.
— Начальником космічних операцій?
Він кивнув:
— Ситуація змінилась, і я більше не можу залишатися осторонь. А твій батько дав мені слово, що відмовляється від планів державного перевороту на Октавії.
— І що тепер? — запитав я. — Якщо мене правильно інформували, ваша ідея з концесією з тріском провалилася.
Павлов спохмурнів.
— І не кажи. Я досі шокований. Ніколи б не подумав, що фармацевтичні компанії виявляться такими зажерливими… е-е…
— Акулами капіталізму, — додав я.
— Так, твій батько мав рацію, а я помилявся. Але найгірше те, що існування Ютланда вже перестало бути таємницею. Про це знають у тяньґонському уряді і в керівництві земного фармацевтичного консорціуму. Скоро довідаються й інші планети — і тоді почнеться справжнє полювання. Твій батько вже відрядив кур’єрський корабель, щоб попередити Фаулера і ще трьох адміралів, котрим відомо, де знаходиться Ютланд. Їм доведеться зникнути разом з родинами, поки до них не дісталися тяньґонські аґенти, найманці консорціуму або спільники Ґарсії. Та як на мене, це мало допоможе. Єдина можливість і далі тримати в секреті розташування Ютланда — повна й абсолютна самоізоляція, припинення будь-яких контактів із зовнішнім світом.
— Але це нездійсненно, — сказав я.
— Цілком правильно. За останні п’ятнадцять років Ютланд, залишаючись у тіні, досить ґрунтовно інтеґрувався в міжпланетну економіку. Експортуючи ендокринол, він імпортує не лише кораблі та озброєння, а й багато іншого — від високих технологій до звичайного побутового дріб’язку. Припинення торгівлі призведе до глибокої економічної кризи. Насамперед постраждає флот, що існує винятково на кошти, отримані з продажу ендокринолу. І не має значення, скільки вже накопичено цих самих коштів. Якщо не буде торгівлі, іншопланетні гроші без товарного забезпечення перетворяться на пусті папірці. Рано чи пізно флот вийде з-під контролю — а вистачить одного корабля-дезертира, щоб решті світу став відомий шлях до Ютланда. Тому цілковита ізоляція неприйнятна — це розуміють усі в керівництві планети.