— Здається, — промовив батько, поглянувши на червоний вогник екстреного виклику, — відповідь зараз буде.
Увімкнувши інтерком, він спитав у секретаря:
— Це Григоров?
— Так, Ваша Ексцеленціє.
— Нехай заходить.
Колишній полковник, а нині бриґадний ґенерал Григоров, новий начальник відділу контррозвідки Служби Безпеки Збройних Сил, підтвердив версію Павлова. Лейтенантові Ґрифіту справді надіслали підтверджений СБ окремий наказ, у якому йшлося про те, що корвет „Нью-Оґден“ надсилають до Сонячної системи з метою забезпечення прикриття для майбутньої дипломатичної місії. Саме тут весь задум капітана Вільямса міг провалитися, якби нічний черговий, що отримав цей наказ з Ґенерального Штабу, виявив більше пильності. А так він лише зареєстрував його й переслав Ґрифіту.
Вислухавши доповідь Григорова, батько зміряв присутніх у кабінеті важким поглядом.
— Так, — промовив він. — Адмірале Павлов, адмірале Біргоф, ґенерале Григоров. Всі троє отримуєте догану за службову недбалість. Ґенерале Гакслі, вам саме час писати рапорт про відставку. Капітане Шнайдер, я мушу скасувати вашу відпустку. Ви відбуваєте на Вавілон уже завтра.
Розділ шостий
1
Вавілон був найдивнішою планетою з-поміж півтора сотень світів, освоєних і населених людьми. Тутешніх чиновників зовсім не цікавило, хто ти, звідки прибув і з якою метою. Їм було байдуже, що ти привозиш з собою і що вивозиш, що продаєш і що купуєш, звідки в тебе гроші і яким родом діяльності збираєшся займатися на планеті — якщо тільки це не пов’язано з незаконним заволодінням чужою власністю, матеріальною або інтелектуальною, насильством над особистістю чи завданням шкоди довколишньому середовищу.
На Вавілоні не існувало мита, акцизу й податку на прибуток. Місцеве економічне законодавство було таке ліберальне, що часом складалося враження його цілковитої відсутності. Тут панував капіталізм у його чистому, первісному вигляді; тут був дикий розгул вільного підприємництва і приватної ініціативи. Завдяки всьому вищенаведеному, Вавілон віддавна утвердився як центр міжпланетної торгівлі, через нього проходили такі потужні фінансові потоки, які й не снилися іншим світам, за винятком хіба що Землі з її тридцятимільярдним населенням. Незначного в процентному відношенні збору з банківських операцій — чи не єдиної, окрім земельного податку, дохідної статті бюджету, — цілком вистачало, щоб планета жила й процвітала. І навіть купалася в роскошах…
По прибутті в локальний простір Вавілона, борт нашого корабля відвідала лише група військових інспекторів, яких цікавило винятково озброєння „Оріона“. Оцінивши нашу боєздатність, вони встановили страхову надбавку до плати за перебування на орбіті планети і забралися геть, не зробивши навіть спроби з’ясувати статус корабля й екіпажу — чи належали ми до збройних сил якоїсь держави, а чи були членами „космічного братства“, тобто найманцями. Лише один з інспекторів, наймолодший серед них, запитав:
— Навіщо вам аж три пари емітерів? Хіба це збільшує швидкість?
— Ні, — відповів я. — Зате дозволяє глибше пірнути в інсайд.
— А що це дає?
— Власне, нічого… Крім гострих відчуттів.
На цьому запитання вичерпалися.
А для оренди окремого анґару на одній з орбітальних станцій цілком вистачило вказати назву корабля та ім’я капітана. Втім, навіть це було чистою формальністю, я мав повне право назватися як завгодно, а свій корабель охрестити хоч „Титаніком“. Проте я вказав як є — корвет „Оріон“ і капітан Александр Шнайдер. Час для конспірації вже минув, незалежно від того, здійснив свій задум зять ґенерала Гакслі, чи екіпаж корвета „Нью-Оґден“ по дорозі викрив зрадництво свого командира. Все одно це лише на якийсь тиждень відкладало розголошення таємниці Ютланда. Земний уряд був надто бюрократичний, щоб зберігати чужі секрети (свої вони ще так-сяк зберігали), тому в ході перемовин з офіційною ютландською делеґацією, яка от-от мала прибути на Землю, інформація про розташування нашої планети неодмінно стане відома широкому загалу.